Значення
-
Головний убір, зазвичай з козирком або крисом, що прикриває голову та часто вуха, виготовлений з різних матеріалів (тканини, шкіри, хутра).
-
Верхня, часто загнута або розширена частина чогось, що за формою нагадує головний убір (наприклад, шапка гриба, шапка цвяху).
-
Перен. верховне керівництво, керівний склад організації, установи тощо (розмовне).
-
У поліграфії: великий заголовок, що об’єднує кілька статей або рубрик на газетній шпальті.
-
У техніці: деталь, елемент конструкції, що закриває або захищає верхню частину чогось (наприклад, шапка анкера).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. шапка, р. шапки, д. шапці, з. шапку, о. шапкою, м. шапці, к. шапко
Походження слова (Етимологія)
Слово «шапка» походить через посередництво давньоруської мови з французької, де воно звучало як «chape» (від латинського «cappa» — «головний убір»). У процесі запозичення відбувся перехід звука [ф] у [п], що характерно для української мови (порівняйте: Пилип з грецького Філіппос, гаптувати з німецького heften «зшивати»). Це слово має багато похідних, як-от «шапкар» (той, хто робить шапки), «шапинка» (шапка гриба), «шапівка» та «шапурка» (діалектні варіанти).
Історичне джерело: шапка переходом -ф- > -п- у запозиченнях, пор.: Пилип < гр. Філтпос; гаптувати < нвн. heften «зшивати» і под.). — Див. ще оборозі ват: вачинка грноаритакн, «шапкар» Г, Нед, шапинка «шапка гри- ба», [шапівка|, Куз, Ішапурка| «тС.