комахи

Приклад 1:
вразив питущістю, як проказою, аби за смердючим струп’ям на всю потужність випросталося назустріч покривдженим і знедоленим його променисте серце, від світла котрого й наймізерніша кузька оберталася на смолоскипне Боже диво, як тоді в Центральному Парку, коли отець Терентій їй, п’ятирічній Ірині, та її братам, семирічному Костикові й восьмирічному Михайлові, показував на долоні сонечка, пояснюючи, чому вони плямисті і чому комахи взагалі літають, а найголовніше, як крізь крильця звичайнісіньких бабок, так само, як крізь плями на сонечках, легко заглядати до серця світобудови, оскільки вся світобудова ані трохи не більша від людської душі, і від цих пояснень чи просто від того, що отець Терентій їм, дітлахам, віддавав усього себе, аж їм здавалося, ніби не він, а вони, діти, котрим отець Терентій відступив не лише себе самого, а й усю свою силу, з підскоком, з реготом і вигуками ведуть дорослого отця, який лише зовні дорослий, а насправді такий самий, як вони, — ведуть у незнані їм перлисті світи, — в Ірининій пам’яті залишилися трасуючі світлові смуги, на яких жаб’ячою ікрою висіли сонця, що від дотику лускалися на живі зеленаві гаплички, а з предметів навколо вичвіркували кольорові смужки й морквяні язички, наввипередки променюючи дедалі дрібнішими зблисками, і це діялося з тієї простої причини, що того дня все променювало, і навіть отець Терентій вимовляв не слова, а довгі м’які півмісяці, що трохи нагадували їй, Ірині, евкаліптові листки, дарма що коли роками перегодя вона розповідала отцеві Терентієві про цю таку знаменну днину в її дитинстві, він її не пам’ятав, хоча вона, Ірина, пізніше не раз поверталася почуттями й помислами саме до цієї днини, оскільки випадковим збігом обставин саме той день містив, як личинку в лялечці, опірні пункти її, Ірининого, існування, дарма що це їй так само важко було б витлумачити сторонній особі, як і те, що в дитинстві вона, Ірина, звідала могутнє, ні на що не подібне відчуття, ніби вона — не Ірина, тобто частково й Ірина, але більшою частиною — грудка космічної сили, яка покликана щось велике вивершити, байдуже, що вона, Ірина, поняття не мала, що саме. Зрештою, не виключене, що трохи перегодя це їй і вияснилося б, бож у неї траплялися хвилини, коли їй здавалося, ніби от-от у грудях порвуться молочні оболонки, які ще стримують в ній те, що однак має розвиднитися, якби вона не поквапилася вибігти в життя наче не в ті двері від несподіванки, що її, Ірину, доти безстатеву, цибату істоту, в тринадцять років поцілував в уста товариш-одно- літок Андрій, який одним єдиним поцілунком унедійснив ту частину її єства, на котру вона, Ірина, тієї миті й сама махнула рукою, заполонена новим відчуттям, що обпалило їй середину, змусивши її летіти до дзеркала й видивлятися, чи не видно на її обличчі Андрієвого поцілунка, що його напевне бачив увесь світ і, насамперед, її, Іринині, батьки, котрі, звісно, й не здогадувалися, що саме той Андріїв поцілунок переінакшив її, Іринине, життя, змусивши його плисти іншим річищем, і цього не міняла й та обставина, що самого Андрія вона, Ірина, невдовзі просто забула, — від Андрія лишився тільки той перший поцілунок, що струсонув нею, Іриною, ані трохи не менше, хоча й зовсім по-інакшому, ніж те аж давучке відчуття щастя тієї днини, коли отець Терентій їй, Ірині, й братам розповідав про комах та про людське серце, дарма що ні цих розповідей, ні цієї днини отець Терентій ніяк не пригадував, цим, звісно, не абияк сердивши її, Ірину, попри те, що на отця Терентія вона однак довго не годна була сердитися вже бодай тому, що отець Терентій виправдував свою забудькуватість тією, за його скрушним висловом, підступною обставиною, що, мовляв, у його, Терентієвому, обвугленому життям мозку Ірина застигла в одній єдиній подобі, вимаґлювавши інші, а саме: коли він, Терентій, згадує малу Ірину, то незмінно бачить її перед собою в низенькій дощаній загороді з піском з опецькуватим живим левеням на руках, тобто так, як це він її угледів 20 років тому за два кроки від лавки, на котрій він заснув, повертаючися від Журавського, оскільки його, Терентія, ноги, в які нагло мусів ускочити нечистий, підступно спорохнявіли, відмовляючися далі нести його обважнілий тулуб, хоча додому, навіть враховуючи ряд навколишніх кущів і шосе, лишалися лічені метри, яких він раптом не втнув подолати, атому й повалився, як клунок з глевкими перепічками, на першу-ліпшу лавку, на якій, прочумавшися вранці, він і вгледів перед собою п’ятирічну худеньку Ірину з опецькуватим, вкритим жовтавим пухом, замість шерсти, левеням на руках.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Корвин зник за каламутно-жовтою запоною дощу з думкою про чергове дивацтво Комахи: химерну Комашину витівку — гуляти в дощ… Вечір, стіл, лямпа. Перед Комахою розкритий том Фрейзерової «The Golden Bough», німецьке старовинне, початку XIX ст., видання орфіків.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”

Приклад 3:
Всi мої болi й радостi були такими смiшними на фонi цього грандiозного космосу, як смiшний менi бiль комахи. Я подумала, що такi мислi приходять уже тисячi рокiв мiльйонам людей i що вони будуть приходити ще тисячi рокiв i новим мiльйонам людей.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”