колишній

Приклад 1:
До речі, долею судилося мені після смерти Сергія Івановича жити в його кабінеті на колишній Леніна, 84: його сестра Анастасія Іванівна, також бестужевка, як і моя , запропонувала мені переїхати до них (вона хотіла, щоб у кабінеті брата мешкала людина, духовно близька йому, а мені тоді не було де притулитися), і я прожила там з 1959 р. майже тридцять років. Пам’ятаю окремі засідання наукових гуртків і семінари, де ми потроху пробували (дуже несміливо, зрештою) якось формувати й формулювати власну думку.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
На втіху Федора в нього таки знайшлася запасна пара взуття, хоча він засадничо не тримав зайвого манаття, пам’ятаючи одвічну істину: від кожної зайвої речі в помешканні заводиться лукавий, перетворюючи гостинну людину на скнару й відлюдка), бож Безручко відтоді, як прилучився до категорії бездомників, ані належно не відживлювався, ані не дбав про найконечнішу гігієну (і це колишній аж до педантизму чистун Безручко, що жартував, мовляв, тепер замість геєнни вогненної вірять у гігієну); адже минулого разу Федір привів до себе маячного, викачаного в болоті Безручка, який кілька разів, — Федір уже й не пам’ятав, як часто, непритомнів в Англійському парку, переносячи на ногах крупозне запалення легенів, аж поки його (не інакше як на терміновий знак Провидіння) подибав Федір і мало не силоміць затяг до свого помешкання, викликавши Ярця Турчиновського, аби той дав Безручкові кілька рятівних іньєкцій й проінструктував, як лікувати хворого, бо Федір тоді справді наївся страху, що Безручко вже не прийде до тями, — а пригадавши про ванну для Безручка, Федір похопився, що «Під зеленим розмарином» чекає на нього Марійка, про яку він зовсім забув, оскільки вони домовлялися ще минулого тижня, а за цей час після наглої смерти Романа Онуфрієнка, з котрим Федір ще напередодні у Штарнберзі ловив рибу, спливло стільки води, наче розмова з Марійкою відбулася кілька років тому, коли він ще мріяв, що Марійка погодиться стати йому дружиною, заради якої він ще сьогодні, попри II придуркуватого Андрія (Хіба це чоловік? Цей горе-шалапута, в якому лише Марійка могла угледіти особливі людські якості!)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Проходжу повз колишній «Театраль-ний» ресторан, а тепер на ньому «Nur flier…» — і заздрю, дуже хочу просто хліба й шматочок м’яса, якого давно вже не їв. Купив біля Софії у перекупки на хіднику грушку за 7 крб., довго міркував, синові занести чи самому з’їсти, бо на другу грошей не ви-старчило.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”