Словник Української Мови
Буква
1. Народи, племена або групи людей, які не мають постійного місця проживання та регулярно переміщуються разом зі своїми стадами худоби в пошуках пасовищ і води.
2. Представники таких народів або племен; люди, що ведуть кочовий спосіб життя.
3. (у переносному значенні) Люди, які часто змінюють місце проживання, роботи або перебувають у постійних переїздах.
Приклад 1:
Тоді місцеві мешканці випливають на Світ Божий у своїх човнах і закидають рибальські сіті, за допомогою яких виловлюють пребагато всякої всячини: перепелині гнізда, римські монети, мамонтові бивні, черепи невідомих монархів, з яких веселі кочівники пили вино. Звичайно, така земля не могла не притягувати численні зграї особливо колоритної людності з різних ягідних полів і країв.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
), який посів царський трон після Сардурі II, уникав війни з Ассирією, оскільки в північні області його держави вторгнулися кочівники– кіммерійці. Однак він підбурював інші передньоазіатські народи проти Ассирії.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”