іронія

1. Тонка, прихована насмішка, висловлена в формі схвалення або позитивної оцінки, що виражає глузливе ставлення до кого-, чого-небудь.

2. Стилістичний засіб, що полягає у вживанні слова або вислову в протилежному значенні з метою глузування.

3. Стан, коли дійсність або результат події виявляються протилежними очікуваним, часто з відтінком гіркоти або смутку (іронія долі).

Приклади вживання

Приклад 1:
І за часом написання, і за стилістикою (терпка іронія, оголене відчуття абсурдів, сюрреалістичне зміщення планів тощо) вони примикають до циклу «Веселий цвинтар». Якось улітку 66-го я зустрілася з Василем на Володимирській гірці недалеко від фунікулера.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного «українського крейдяного кола» – гротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мовою на тлі авантюрно-детективної історії в «місті привидів» Венеції стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману. Основні твори Юрія Андруховича: вірші «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991) ралшш^«Рекреації» (1992), «Московіада» (1993) есе «Моя Європа» (2001) ISBN 966-7493-08-3 Юрій Андрухович
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Частина мови: іменник (однина) |