Словник Української Мови
Буква
1. Який заслуговує на похвалу, схвалення; гідний визнання, поваги.
2. Який містить похвалу, вихваляння; що виражає схвалення.
3. (У складі стійких виразів, напр. “похвальний лист”) Службовий документ або грамота, якими відзначаються чиїсь успіхи, заслуги.
Приклад 1:
2 Коли брехливий Геродот Читав свій витвір геніальний, І славний еллінський народ Вітав його за труд похвальний, І всяк до нього слав привіт, І всяк про нього лиш балакав, То, кажуть, хлопчик Фукідід, Заслухавшись його, заплакав… А час ішов, і щез в віках, І Фукідід той виріс згодом, І сам списав в восьми книжках, Як ворог бивсь з його народом. І невеликі ці книжки, Та складом писані собачим, І ми, нещасні юнаки, Над ними гірко-гірко плачем.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Цей надзвичайно похвальний факт теж мiг би навести Iвана Iвановича на ту думку, що «соцiалiстичне» можуть змагатися не тiльки колективи, але й окремi iндивiдууми, та цього не трапилося, а навiв його на цю думку (хоч на перший погляд i дивно!) — навiв його власний радiорупор.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”