Словник Української Мови
Буква
ІНТЕЛЕКТУАЛІ́ЗМ, у, чол.
1. Філософський напрям, який визнає первинність розуму, інтелекту над волею, почуттями та іншими аспектами психіки, вважаючи інтелект основою пізнання та діяльності.
2. Властивість або риса характеру, що виявляється в переважанні розумових, інтелектуальних інтересів та діяльності над емоційно-вольовою сферою; схильність до абстрактного мислення, теоретизування.
Приклад 1:
Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм – рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства… Пошук цей нерідко пов’язаний з «інтенсивним переживанням культури», а не лише з безпосереднім спогляданням плину життя. Спілкування з великим культурним досвідом людства та його творцями, осмислення парадоксів історії, у школі якої сучасна людина далеко не завжди виглядає розумним учнем, загострюють відчуття дисгармонійності й невлаштованості світу наприкінці XX ст., яке в поезії Ліни Костенко постає як вельми драматичний акт у житті людської цивілізації.
— Костенко Ліна, “Над берегами вічної ріки”
Приклад 2:
– французький психолог, критикує спробу Вундта пояснити психічне за аналогією до предметного світу (інтелектуалізм). Вважає, що інтелект безсилий у пізнанні психіки, ли- ше інтуїція здатна проникнути в її сутність.
— Невідомий автор, “028 Dutkevich Tv Zagalna Psikhologiia Teoretichnii Kurs Tech”