Словник Української Мови
Буква
1. Прихильник індивідуалізму як світоглядної позиції, що ставить інтереси окремої особи вище за інтереси колективу чи суспільства.
2. Людина, яка у своїй діяльності, поведінці та мисленні виявляє яскраво виражену самостійність, незалежність і прагне діяти на власний розсуд, не підпорядковуючись загальноприйнятим нормам або груповому тиску.
Приклад 1:
Далі: В’ячеслав, чистенький, гладенький, завжди добре вбраний, завжди дещо відсторонений від своїх колег, так, наче він вважає себе значно вищим і кращим за них, підкреслює всією своєю поведінкою, що він європеєць, але найбільший, здається, за них усіх індивідуаліст, скрайній, аж дріб’язковий педант, зайнятий передусім власним черевом, здоров’ям і взагалі добробутом, людина, яка ніби на своє єпископство дивиться як на справу тимчасову, і може коли завгодно перекинутись на інше щось, аби вигідніше, добробутом привабніше, — загалом такий собі український модерний бонвіван, випадковий приблуда до єпископської катедри, що назовні найбільше скидається на урядовця-міщуха, якогось середнього кшталту юрисконсульта чи бухгалтера Далі: Сергій — меліто-пільський, зовні справжній аскет, з довгою білою бородою, гарним обличчям, великими темними очима й підтятими над переніссям кінчиками брів, що надає всьому виразові якоїсь застиглої муки й печалі та дуже ушляхетнює цю постать. Він нагадує мені раз у раз о. Сергія — Льва Толстого.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”