ІМПРИ́НТЕР, -а, чол. 1. У біології та етології — стійке закріплення в пам’яті тварини (або людини) певних ознак об’єктів навколишнього середовища в ранній період життя, що впливає на подальшу поведінку; явище закарбування (імпринтингу).
2. У генетиці — білок, що бере участь у процесі геномного імпринтингу, зокрема в розпізнаванні та модифікації ДНК залежно від батьківського походження алелів.