гриміти

1. Видавати сильні, гучні звуки, схожі на грім; гуркотіти, греміти.

2. Перен. Бути дуже відомим, прославлятися; здобувати широку популярність (зазвичай про митців, діячів культури тощо).

3. Розмовне. Сильно лаяти, сварити когось; громити словами.

Приклади вживання

Приклад 1:
Мовпяв, нехай Панас не розуміє цього так, ніби в церкві мусіпо гриміти, аж поодинокі цеглини висипалися б зі склепіння, ні, цього він, Наумик, далебі й не твердить, а просто чи не торкався хтось зовсім легенько клявішів, так що це звучало майже як ледь вловне зідхання на подобу того, яке Панас міг почути, коли Юрко забирав руки з мануапів, даючи відзвучати органові, де, завмираючи, звук переходив у подих, котрий і уподібнювався до духу, що віє, де хоче, і що його Панас, попри наполегливі старання Наумика, ніяк не міг відрізнити від звичайнісінької луни, може, дещо розкотистішої, ніж звичайно, з огляду на порожню церкву, — так само, як Панас не годен був, попри те, що він дуже старався, постерігши, як Наумикові залежить на тому, вичути різницю між суцільним (за окресленням Наумика, який це наочно демонстрував Панасові, то стискаючи довгі плакучі пальці в кулак, то розчепірюючи їх порепаним на отворі на трикутні листки дзвоном) без жодних порожнин усередині, тугим, чистим звуком дерев’яних і металевих дудок та громом новітніх органів, наповненим залізним рапавим брязкотом, якого Ощипко не зауважував, наслідком чого Панаса й опадав невимовний сум з розпачу, що він ніяк не потрапить догодити Юркові, бо не міг же він, Панас, аби втішити прискіпливого музику, вигадувати й казати те, чого насправді не було? — навіть коли він, Панас, і бачив, як Наумик (а це він, Панас, особливо постеріг у Церкві святого Якова, а потім у церкві святого Гавепа і чи не найбільше в церкві святого Климента в Старому місті, де Наумик, зиркаючи на підтримуваний голими янголятами уколонкований крученими стовпчиками орган, найдивніше поводився) раптом переривав гру, вслухаючися в темінь, ніби звідти до нього, Юрка, хтось довго промовляв, хоча Панас, мимоволі теж ретельно иапружуючи зір і вухо, ні разу не чув ні слова, про що він чесно й звітував Наумикові, змушуючи Юрка поважно сумніватися, чи анас, якого він, аби перевірити самого себе, адже зі свідком все ж було певніше, і тягав по церквах, в надії, шо коли вже не слух, то зір, нас, як маляр, сливе, мусів , — чи Панас, який щоразу оплено признавався Наумикові, що йому, Ощипкові, дуже подобається Юркове випробовування старих органів, котре творилося до дедалі тривалішого концертування в порожніх церквах, яке він, Панас, залюбки слухав би все життя, — чи Панас взагалі ладен щось почути й зауважити.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: дієслово () |