1. (рідк.) Поводитися як Єхидна, виявляти єхидність; злобно глузувати, висловлюватися з єхидством.
2. (перен., рідк.) Чинити щось підступно, зі злою хитрістю; діяти влучно та зі злорадством.
Категорія: З
-
з’єднуючий
1. Який служить для з’єднання, сполучення різних частин, елементів у єдине ціле; сполучний.
2. У мовознавстві: такий, що виражає граматичний зв’язок між словами або частинами складного речення (наприклад, з’єднувальний голосний, з’єднувальний союз).
-
з’єднувач
1. Той, хто або те, що з’єднує, сполучає різні частини, елементи в одне ціле.
2. Технічний пристрій, деталь або пристосування для механічного, електричного тощо з’єднання частин чогось (наприклад, елементів конструкції, провідників, труб).
3. У мовознавстві: службове слово, що виражає граматичний зв’язок між словами або реченнями (сполучник, прийменник, частка).
-
з’єднуватися
1. Утворювати єдине ціле, ставати сполученим, поєднуватися з чимось або з кимось; об’єднуватися.
2. Вступати у зв’язок, контакт, досягати можливості спілкування або взаємодії (про людей, організації, технічні засоби тощо).
3. Стикуватися, прилягати одне до одного, мати спільну межу або точку дотику (про території, частини, деталі).
4. Утворювати транспортне або інше сполучення між пунктами, забезпечувати прохід або переміщення.
5. Встановлювати логічний, причинно-наслідковий або інший зв’язок між поняттями, явищами, фактами.
-
з’єднувати
1. Сполучати, скріплювати різні частини, предмети або елементи в одне ціле, утворюючи механічну, фізичну або умовну єдність.
2. Встановлювати зв’язок, контакт між кимось або чимось, об’єднувати для спільної дії або взаємодії.
3. Про транспорт: забезпечувати сполучення, прокладати шлях між двома пунктами, місцевостями.
4. У граматиці: виконувати функцію сполучника, поєднувати слова або частини складного речення.
-
з’єднування
1. Дія за значенням дієслова “з’єднувати” або “з’єднати”; об’єднання окремих частин, елементів у єдине ціле, встановлення між ними зв’язку.
2. Місце, де з’єднано, стикуються окремі частини, елементи чогось; стик, сполука.
3. Технічний пристрій або деталь, що забезпечує механічне, електричне тощо сполучення частин механізму, конструкції, мережі.
4. У граматиці — службова мовна одиниця (сполучник, прислівник, частка тощо), що виражає синтаксичний зв’язок між словами, частинами складного речення або окремими реченнями в тексті.
-
з’єднуваний
1. Такий, що може бути з’єднаний, приєднаний до чогось або складений з окремих частин; призначений для з‘єднання.
2. У техніці: такий, що має елементи для монтажу, кріплення або стикування з іншими вузлами, деталями (наприклад, про з’єднувані модулі, труби).
-
з’єднувально-формувальний
Який одночасно з’єднує деталі та надає їм певної форми, зазвичай у технічних або виробничих процесах.
Призначений для з‘єднання та формування матеріалу, деталі або виробу в єдину конструкцію (про інструмент, пристрій, технологію тощо).
-
з’єднувально-сортувальний
Який стосується з‘єднання та сортування чогось, зокрема призначений для об’єднання окремих потоків (наприклад, вагонів, вантажів) і їх подальшого розподілу за певними ознаками.
У залізничній термінології — такий, що здійснює прийом, формування та відправлення збірних поїздів з вагонів, призначених для різних напрямків або станцій (наприклад, з’єднувально-сортувальна станція).
-
з’єднувальний
Призначений для з‘єднання, сполучення окремих частин, елементів у ціле.
Такий, що встановлює зв’язок, контакт між ким-, чим-небудь; сполучний.
У техніці: службовий, проміжний, що не має самостійного значення, а лише забезпечує зв’язок між основними частинами, вузлами (наприклад, про з’єднувальну лінію залізниці, з’єднувальну муфту).