Словник Української Мови
1. Який уїдається, причеплюється до когось, чогось, схильний до уїдливих зауважень; дошкульний, злий на язик.
2. Який виражає уїдливість, злісну насмішку; дошкульний, їдкий.
3. Розм. Який викликає неприємне, різке відчуття (про смак, запах); їдкий, різкий.
Властивість за значенням “уїдливий“; здатність гостро, злобно висміювати, критикувати когось або щось, часто прискіпливо та зловтішно.
1. В’їжджати кудись, заїжджати в середину чогось, пересуваючись на транспортному засобі або верхи.
2. (переносно) Різко втручатися в щось, починаючи діяти нахабно або агресивно.
1. (про тварину, особливо коня) Привчатися до їзди, ставати покірним під сідлом або в запрягу; набувати навичок роботи в упряжі чи під вершником.
2. (переносно, розмовне) Привчатися до якоїсь важкої, виснажливої роботи, діяльності або до несприятливих умов; входити в норму, адаптуватися.
Уїжно — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
1. Адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії, а також у деяких інших державах, що входила до складу губернії або іншої великої області; відповідає приблизно повіту.
2. Застаріла назва території, підпорядкованої місцевій владі в деяких слов’янських країнах; округ.
3. Рідко вживане позначення поїздки, подорожі кудись, пересування (зазвичай у складі складних слів, наприклад, “зауїзд”).
1. Довгою їздою, частими поїздками зробити дорогу зручною для подальшого використання, накатати колію.
2. Призвичаїти коня до їзди, звикнути самому або привчити когось до верхової їзди.
3. Розм. Втомити, змучити когось постійними поїздками, пересуваннями.
4. Розм. Багато разів побувати десь, об’їздити якусь місцевість.
1. Довгою їздою, перебуванням у дорозі дістати певних навичок, звикнути до їзди; набути досвіду в пересуванні транспортом.
2. (перен., розм.) Призвичаїтися до нового місця проживання, роботи, колективу або обставин після переїзду; обжитися.