Словник Української
1. Великий осип — значне скупчення уламків гірських порід, каміння та щебеню, що утворилося в результаті вивітрювання та руйнування скельних масивів, зазвичай у гірській місцевості.
2. (у геоморфології) Велика за площею та об’ємом кам’яниста розсипина, курум, що вкриває схили або підніжжя гір.
1. Який має властивість осаджуватися, утворювати осад (про речовину).
2. Який багатий на осад, містить багато осаду (про рідину).
3. У геології: який утворився шляхом осадження, накопичення мінеральних або органічних частинок; осадовий.
Осадкуватість — властивість водної суспензії (пульпи) відокремлювати тверді частинки від рідини шляхом їх осідання на дно під дією сили тяжіння; швидкість такого осідання.
Осадкуватість — у геології та ґрунтознавстві — здатність породи або ґрунту утворювати осад при вивітрюванні або розмиванні.
1. Власна назва: військовий поселенець, переважно колишній вояк армії УНР, який у 1920-х роках отримав земельну ділянку для ведення господарства на територіях Західної України, що входили до міжвоєнної Польщі, з метою полонізації та колонізації краю.
2. Історичний термін: колоніст, переселенець, який отримував землю на новоосвоюваних або прикордонних територіях з стратегічною чи економічною метою (наприклад, осадники у Великому князівстві Литовському на українських землях).
Історичний процес заселення та господарського освоєння українських земель, зокрема Степової України та Слобожанщини, у XVI–XVIII століттях.
Сукупність заходів, спрямованих на організоване переселення людей (осадників) на малозаселені або відвойовані території з метою їх закріплення та розвитку.
У переносному значенні — діяльність, спрямована на заснування, створення та утвердження чогось нового (наприклад, наукової школи, культурного осередку).
1. Стосовний до осадників — польських колоністів, яких польський уряд заохочував до переселення на західноукраїнські землі (Волинь, Галичина, Холмщина, Підляшшя) у міжвоєнний період (1920–1939 роки) з метою зміни національного складу цих територій та полонізації.
2. Стосовний до процесу колонізації або заселення нових територій (осадництва) у широкому історичному контексті.
1. Який стосується облоги (осади) міста, фортеці тощо або призначений для неї.
2. Який утворюється внаслідок осідання, випадання з води або повітря (про гірські породи, корисні копалини).
1. Речовина, що випадає на дно посудини або на поверхню іншої речовини внаслідок відстоювання, фільтрування або хімічної реакції.
2. Те, що залишається в свідомості, на душі після якихось переживань, подій; відчуття, спогад, який важко забути (переносне значення).
1. (геологія) Природне або штучне накопичення осадових порід (піску, глини, гальки тощо) на дні водойм, у пониженнях рельєфу або на поверхні землі внаслідок дії води, вітру, льодовиків.
2. (інженерія, будівництво) Штучно створена споруда або масив ґрунту, призначені для збільшення висоти та міцності насипу, дамби, дорожнього полотна або для підвищення рівня території.
Осадонакопичення — власна назва спеціалізованого підприємства, комплексу споруд або ділянки, призначених для збору, зберігання та утилізації рідких та твердих відходів (осадів), що утворюються в процесі очищення стічних вод.