drevosliv.com

Словник Української

Категорія: О

  • осетрина

    1. М’ясо осетра, що вживається в їжу; також страва з цього м’яса.

    2. (переносно) Про щось дуже смачне, делікатесне або взагалі про щось дуже добре, цінне.

  • оселедчик

    1. Зменшувально-пестлива форма від слова “оселедець” — невеликий оселедець, оселедець маленького розміру.

    2. Розмовна назва характерного чубчика (зачіски) на виголеній голові, що нагадує плавник риби; оселедець.

    3. (перен., розм.) Про людину, яка носить таку зачіску.

  • оселенець

    1. Мешканець, житель певної місцевості, поселення; поселенець.

    2. Той, хто нещодавно оселився десь, новоприбулий житель.

    3. (у спеціальному значенні) Представник групи східнослов’янських племен, які в давнину заселили територію сучасної України, зокрема, селилися вздовж річок.

  • оселений

    1. Який має постійне місце проживання, не кочує; осілий.

    2. Який закріпився, прижився на якому-небудь місці (про рослинність, тварин тощо).

  • оселення

    1. Дія за значенням дієслова “оселити” — процес заселення, заснування поселення або місця для життя.

    2. Населений пункт, місце, де осіли люди; поселення, селище.

    3. (у біології) Сукупність особин одного виду, що постійно мешкають на певній обмеженій території.

  • оселець

    1. Довга пряма чуб на голові, яку запорожські козаки голили, залишаючи лише одну пасму волосся на тім’ї, що символізувало козацьку гідність та вільний дух.

    2. Застаріла назва рослини конюшини (Trifolium), зокрема конюшини лучної.

  • оселити

    1. Заселити якусь територію, облаштувати десь житло, поселити когось або поселитися самому.

    2. Перен. Зосередити, закріпити в свідомості, уяви тощо (думки, почуття, образи).

  • оселитися

    1. Влаштуватися на постійне проживання в певному місці, знайти собі житло та місце для життя.

    2. Перен. З’явитися, закріпитися в чиємусь свідомості, почуттях (про думки, переконання тощо).

    3. Рідк. Влаштуватися, розташуватися десь для відпочинку або нічного перебування (про тварин, птахів).

  • оселище

    1. Місце, де осіли, поселилися люди; населений пункт (село, селище, місто тощо).

    2. Місце постійного проживання, перебування людини, сім’ї, роду; житло, оселя.

    3. Місце постійного перебування тварин, рослин, мікроорганізмів; середовище існування певного виду.

    4. У палеонтології та археології — місце знаходження решток викопних організмів або слідів давнього перебування людини.

  • оселість

    1. Власна назва села в Україні, зокрема села в Івано-Франківській області.

    2. (заст.) Місце, де хтось оселився, поселення; осада.