Словник Української
1. (у біології, зоології) Який має остіолу — отвір або пористе віконце у плодовому тілі деяких грибів (пецицієвих) або у спорангіях мохів, через яке висипаються спори.
2. (у ботаніці) Стосований до остіолу — покривчика, що закриває отвір (устьце) коробочки мохів.
1. (розм.) Викликати сильне роздратування, обурення або огиду у когось; довести когось до стану крайнього невдоволення своїми діями, вчинками, поведінкою.
2. (перен., розм.) Набриднути, наскучити комусь через надмірну нав’язливість або тривалість.
Який став остобісілим, тобто набув ознак, властивостей, характерних для персонажа творів Остапа Вишні (справжнє ім’я — Павло Михайлович Губенко), зокрема його гумору, сатиричної манери, стилю або тематики.
Остобісіти — дієслово, що означає втратити розум, стати божевільним, ненормальним; також вживається для позначення стану сильного здивування або розгубленості.
1. (розм.) Набриднути, остогиднути комусь через надмірну присутність, нав’язливість або одноманітність.
2. (розм.) Втомитися від когось або чогось, відчути сильне роздратування або пресит.
1. Основний каркас, основа будь-якої споруди, конструкції або механізму, що визначає її форму та міцність (наприклад, остов будинку, корабля, автомобіля).
2. (У техніці) Нерухома частина електричної машини (електродвигуна, генератора), на якій розташовуються обмотки, що створюють магнітне поле.
3. (Переносне значення) Основний зміст, структура чого-небудь, основа (наприклад, остов твору, теорії).
1. Стосовний до остова, що стосується остова (кістяка, основи чогось).
2. У біології: що має відношення до остова (скелета) тварини або до центральної структури в організмі.
3. У техніці та будівництві: що є частиною або характеризує остов (каркас, несучу конструкцію) машини, механізму, споруди.
1. Який стосується остову, становить його основу або каркас.
2. У ботаніці: такий, що стосується остову (осьових органів) рослини, наприклад, стебла або кореня.
1. Який перебуває в стані остовпіння, раптової втрати рухливості від сильного здивування, жаху або іншого потрясіння; заціпенілий, закам’янілий.
2. Який виражає стан остовпіння або свідчить про нього (про погляд, вираз обличчя тощо).
Остовпенілість — стан повної нерухомості тіла, викликаний сильним емоційним потрясінням (жахом, здивуванням, подивом); заціпеніння.