1. Який отримав оцінку, визначення вартості, значення або якості когось, чогось.
2. Який був оцінений грошима; якому призначена певна ціна.
3. Який був визнаний, схвалений або високо відзначений кимсь за свої якості, заслуги тощо.
Категорія: О
-
оцінити
1. Встановити ціну чогось, визначити вартість.
2. Визначити ступінь, рівень, значення чого-небудь; зробити висновок про якість, властивості когось або чогось на основі вивчення, аналізу.
3. Високо поставити когось або щось, визнати цінним, важливим; усвідомити повною мірою.
-
оцінитися
1. (розм.) Визначити свою вартість, цінність; оцінити себе.
2. (перен., розм.) Проявити себе з певного боку, показати свої якості (перев. у складній ситуації).
-
оцінка
1. Дія за значенням оцінити; визначення вартості, цінності, значення, рівня, якості чого-небудь.
2. Висновок, судження про якість, рівень, значення кого-, чого-небудь; відгук.
3. У навчальних закладах: позначення ступеня знань учня, студента у вигляді бала, відмітки.
4. У статистиці, економіці: кількісний показник, що характеризує якісні ознаки суспільних явищ.
5. У математиці: наближене значення величини, обчислене на основі неповних або неточних даних.
-
оцінний
1. Який стосується оцінки, призначений для неї; оціночний.
2. Який має певну вартість, цінність; цінний.
-
оцінник
1. Фахівець, який професійно займається оцінкою вартості майна, цінних паперів, бізнесу, майнових прав або інших активів.
2. (У менеджменті) Працівник, який здійснює оцінку результатів діяльності, ефективності або якості роботи інших співробітників, підрозділів або проектів.
3. (Застаріле) Той, хто оцінює, дає оцінку чому-небудь; ціновик.
-
оцінниця
Оцінниця — жіночий відповідник до слова “оцінник”: жінка, яка професійно займається визначенням вартості (оцінкою) майна, цінних паперів, бізнесу тощо.
Оцінниця — власна назва, ім’я або прізвище жінки або дівчини.
-
оцінність
1. Лінгвістична категорія, що виражає ставлення мовця до змісту висловлювання (схвалення, несхвалення, емоційну реакцію тощо) та може реалізовуватися за допомогою різних мовних засобів (лексики, інтонації, модальних слів, часток).
2. У логіці та філософії — характеристика вислову, що містить позитивну чи негативну характеристику явища, дії, ознаки, на відміну від нейтрального констатування факту.
-
оціночний
1. Який стосується оцінки, призначений для оцінювання, вимірювання якості, значення, величини чогось.
2. Який містить у собі оцінку, судження про цінність, переваги або недоліки кого-, чогось; оцінювальний.
-
оціночність
Оціночність — це лінгвістична категорія, що виражає ставлення мовця до предмета мовлення (схвалення чи несхвалення) та відображає позитивну чи негативну характеристику явища, ознаки чи дії, закріплену в значенні слова, словосполучення або граматичної форми.
Оціночність — це властивість мовних одиниць (слів, виразів, конструкцій) містити в своєму семантичному значенні додатковий компонент, який визначає явище як хороше, бажане, прийнятне або, навпаки, як погане, шкідливе, неприйнятне.