Категорія: Л

  • леґінювати

    1. (від власної назви «Леґія») Бути гравцем, вболівальником або пов’язувати себе з польським футбольним клубом «Леґія» (Варшава).

    2. (переносно, розм.) Активно та віддано підтримувати якусь команду, організацію або ідею, за аналогією з вболіванням за «Леґію».

  • леґінюватися

    Леґінюватися — (від власної назви «Леґінь») уживатися як власна назва, перетворюватися на Леґеня (персонажа), набувати характерних для нього рис або ставати схожим на нього.

  • легіон

    1. Основна військова одиниця в Стародавньому Римі, що складалася з 3-6 тисяч піхотинців та кінноти.

    2. Велика кількість, сила, безліч когось або чогось (переносне значення).

    3. Назва деяких військових формувань, організацій або об’єднань (наприклад, Французький іноземний легіон, Український легіон).

  • легіонер

    1. Воїн легіону — основної військової одиниці в Стародавньому Римі.

    2. Іноземний доброволець або найманець, який служить у військах іншої країни (наприклад, у Французькому іноземному легіоні).

    3. Професійний спортсмен (переважно футболіст або хокеїст), який на високому контрактному заробітку грає за команду іншої країни, ніж його рідна.

    4. (Переносно) Активний, відданий прихильник, учасник якоїсь ідеї, руху, організації (наприклад, «легіонер науки», «легіонер мистецтва»).

  • легіонерський

    1. Стосунний до легіонерів (у Стародавньому Римі), властивий їм; призначений для них.

    2. Стосунний до легіонерів (найманців у сучасних арміях), властивий їм; такий, що складається з легіонерів.

    3. Стосунний до Українських січових стрільців (Легіону Українських січових стрільців) — військового формування у складі австро-угорської армії під час Першої світової війни, властивий йому.

  • легісакційний

    Пов’язаний із легісакцією — процесом утворення нових слів шляхом скорочення (абревіації) основ або частин слів, що входять до вихідного словосполучення, та їх подальшого поєднання (наприклад: колгосп — з колективне господарство, радіочастотний — з радіочастотний діапазон).

  • легіслатива

    1. Законодавча влада в державі, одна з трьох гілок влади (поряд з виконавчою та судовою), що відповідає за розробку та прийняття законів.

    2. Сукупність законодавчих органів (наприклад, парламенту) певної країни або адміністративної одиниці.

    3. Період діяльності певного складу законодавчого органу між виборами.

    4. У широкому значенні — сукупність усіх чинних законів держави, законодавство.

  • легіслатура

    1. Орган державної влади, що має повноваження приймати закони; зазвичай — парламент, законодавчі збори чи інший представницький орган країни, штату, регіону.

    2. Період повноважень такого органу між виборами (наприклад, легіслатура Верховної Ради України IX скликання).

    3. Сукупність законів, прийнятих цим органом за певний період його діяльності.

  • легіст

    1. Фахівець з права, юрист, правознавець (переважно в контексті римського права або давнього законодавства).

    2. Представник напряму в давньокитайській філософії, який виступав за управління суспільством на основі чіткого писаного закону (фа), а не традицій чи моралі.

  • легіт

    1. Стилізована форма англійського слова “legit” (скорочення від “legitimate”), що вживається в українському сленгу, переважно молодіжному, для позначення чогось справжнього, автентичного, законного або такого, що визнане і має високу репутацію.

    2. У професійному середовищі (наприклад, в шоу-бізнесі або медіа) може вживатися як характеристика артиста, проекту або явища, що є професійно визнаним, успішним і має офіційний статус, на відміну від аматорського або маргінального.