Хвіть — власна назва, що позначає українське прізвище.
Категорія: Х
-
хвітькання
Хвітькання — власна назва, яка позначає специфічний спосіб мовлення, характерний для мешканців села Хвітті (Хуті) на Чернігівщині, що полягає у вимові звука [ф] замість [хв] на початку слів (наприклад, “Фтіть” замість “Хвітті”, “фторік” замість “хвітрик”).
Хвітькання — мовознавчий термін, яким позначають явище діалектного переходу початкового звукосполучення [хв] у [ф] в українських говірках.
-
хвітькати
Хвітькати — у діалектній мові (зокрема, на Закарпатті): швидко й неохайно їсти, жерти, споживати їжу з характерним звуком.
Хвітькати — переносно: швидко та неякісно виконувати роботу, робити щось метушливо, кепсько.
-
хвітькатися
Хвітькатися — діал. (перев. у західних говірках) незграбно, повільно або з труднощами пересуватися, переважно про людину похилого віку; ледве ходити, шкандибати.
-
хвіяти
Хвіяти — дієслово, що означає різко рухати хвостом (про тварин, зокрема про собак).
-
хвіятися
Хвіятися — діал. (перев. західні говірки) поспішати, квапитися, рухатися швидко, метушитися.
-
хвоїна
Окремі хвойні голки, що ростуть на гілках хвойних дерев (сосни, ялини, ялиці тощо).
-
хвоїнка
Хвоїнка — окрема голчаста листкова пластинка хвойних рослин (сосни, ялини, ялиці, модрини тощо), яка зазвичай має видовжену, вузьку форму та жорстку структуру.
Хвоїнка — розмовна назва невеликої гілочки хвойного дерева, часто вживана для позначення окремої пагонини з хвоєю, що використовується для прикрашання або як сировина.
-
хвоїти
1. (діал.) Покривати хвоєю, застилати гілками хвойних дерев.
2. (перен., діал.) Сильно бити, шмагати, сікти (про дощ, вітер тощо).