Словник Української Мови
1. Хімічна сполука, яка сама по собі не має кольору, але може перетворюватися на барвник в результаті окиснення або іншої хімічної реакції.
2. Будь-яка речовина, здатна утворювати пігмент або забарвлення в організмі, технологічному процесі тощо.
3. У мікробіології — субстрат, який під дією ферменту бактерій розщеплюється з утворенням кольорового продукту, що використовується для їх ідентифікації.
1. (у біохімії, мікробіології) Такий, що здатний утворювати барвник (пігмент) або набувати забарвлення в результаті певної хімічної реакції, що часто використовується як індикатор для діагностики.
2. (у хімії, технології) Стосовний до речовини, яка може бути перетворена на барвник або є попередником барвника в процесі синтезу.
Хромогравюра — це вид кольорової гравюри, при якому зображення відтворюється шляхом послідовного друку з кількох друкарських форм (кліше), кожна з яких передає один з основних кольорів (зазвичай жовтий, червоний, синій та чорний).
Хромогравюра — це художній твір (відбиток), виконаний у цій техніці, що відрізняється яскравими, насиченими кольорами та фотографічною точністю деталей, характерною для глибокого друку.
1. Розділ квантової теорії поля, що описує сильну взаємодію між кварками та глюонами, заснований на принципах калібрувальної симетрії з квантовою хромодинамікою (КХД) як її сучасною теорією.
2. Теорія, що вивчає динаміку кольорового заряду (від грецького “хромос” — колір) у фізиці елементарних частинок, пояснюючи явища конфайнменту та асимптотичної свободи кварків.
Хромоізомер — структурний ізомер, який відрізняється від інших ізомерів розташуванням хромофорних груп, що призводить до різниці в їхніх спектрах поглинання, зокрема в ультрафіолетовій та видимій областях.
Хромоізомерія — властивість хромосом мати однакову морфологічну будову (розмір, форму, положення центромери) та лінійне розташування генів, що дозволяє їм кон’югувати під час мейозу; стосується гомологічних хромосом або окремих їх ділянок.
Хромопласт — це пластида рослинних клітин, що містить жовті, оранжеві або червоні пігменти (каротиноїди) і відповідає за забарвлення пелюсток, плодів, коренеплодів та осіннього листя.
Хромопокриття — тонкий шар хрому, що наноситься на поверхню металевих або інших виробів для надання їм декоративного блискучого вигляду, підвищення зносостійкості, корозійної стійкості або інших експлуатаційних властивостей.
Хромопокриття — технологічний процес електрохімічного або хімічного осадження шару хрому на поверхню деталі.
Хромопротеїд — складний білок, до складу якого, крім амінокислот, входить барвна простетична група (хромофор), що зазвичай містить атом металу; до хромопротеїдів належать гемопротеїни (наприклад, гемоглобін, міоглобін, цитохроми), флавопротеїни, фотосинтетичні пігменти.
Хромоскоп — оптичний пристрій для отримання кольорового зображення шляхом механічного складання (накладання) трьох окремих зображень, виконаних у синіх, червоних та жовтих фарбах.
Хромоскоп — власна назва одного з ранніх пристроїв для демонстрації кольорової фотографії, винайденого у 1860-х роках Луї Дюко дю Ороном, що працював на принципі оптичного злиття трьох кольорових компонентів.