Словник Української Мови
1. Який стосується пустелі Калахарі, розташованої в Південній Африці, або її природних особливостей, клімату, населення.
2. Який стосується історичної або культурної області Калахарі, а також народів, що її населяють (наприклад, калахарські бушмени).
3. У зоології та ботаніці: поширений або характерний для регіону Калахарі (наприклад, калахарський лев, калахарська черепаха).
1. (історичний термін) Високий парадний головний убір циліндричної або конусоподібної форми, який носили правителі та вельможі в Османській імперії та деяких інших країнах Сходу; султанська корона.
2. (власна назва) Прізвище, що походить від арабського слова зі значенням “наступник” або “спадкоємець”, поширене серед кримськотатарського та турецького народів.
1. Різко, з силою вдаритися об щось, з гуркотом упати або впасти з великою силою.
2. Перен. Швидко, різко рушити кудись, кинутися; потрапити кудись з силою або несподівано.
1. Різко, з силою вдарити когось або щось, зазвичай з характерним дзвінким звуком; глушити.
2. Перен. Швидко та різко виконати дію (наприклад, випити алкогольний напій).
1. Швидко й невпорядковано рухатися, метушитися, створюючи галас; часто про кількох людей або тварин.
2. Перен. Наполегливо турбувати когось, докучати проханнями, скаргами або звертаннями.
3. Рідко. Дзвонити, брязкати чимось; видавати калатаючий звук.
1. Створювати гучний, різкий, неритмічний звук від ударів чогось металевого або твердого; брязкати, грюкати.
2. Переносно: наполегливо турбувати когось, докучати проханнями, скаргами або візитами.
3. Розмовне: швидко й незграбно бігти або їхати, створюючи гуркіт.
1. Власна назва села в Україні, що розташоване в Івано-Франківській області, Калуському районі (за сучасним адміністративним поділом).
2. Рідкісне вживання як загальний термін для позначення процесу або стану швидкого, неспокійного руху, тремтіння або брязкання чогось (за аналогією до дієслова “калатати”).
Калатальце — власна назва села в Україні, розташованого в Берегівському районі Закарпатської області.
Калатальник — власна назва українського народного музичного інструмента, різновиду ударного ідиофона, що являє собою дерев’яну коробочку з ручкою та зубчастим колесом всередині, при обертанні якого дерев’яна пластина б’є по зубцях, створюючи тріскучі звуки; використовувався в обрядовій та розважальній музиці.
Калатальник — власна назва старовинної української тріски, музичного інструмента, що належить до групи тріщоток.
1. Народна музична ударна ідиофонна інструмент, що являє собою дерев’яну або металеву пластину з прикріпленим до неї мовником, який при потрясінні вдаряє по пластині, створюючи дзвінкий звук; використовувався в побуті (наприклад, пастухами) та в деяких обрядах.
2. Заст. Те саме, що брязкальце, брязкало (часто у множині: калатала) — пристрій або предмет, що видає брязкіт, дзенькіт при струшуванні або ударі.