Словник Української
Зменшувально-пестлива форма від слова “крісло”: невелике або низьке крісло.
Назва невеликого, часто дитячого, крісла або стільця з бічними поручнями та високою спинкою.
У техніці та промисловості — невелика опорна деталь, вузол або конструкція, що за формою або функцією нагадує крісло (наприклад, крісельце підшипника).
1. Стосовний до крісла, призначений для нього.
2. Такий, що здійснюється сидячи в кріслі, без активної участі в безпосередній діяльності (переносно).
1. Зменшувально-пестливе від слова “крісло”: невелике або зручне крісло.
2. Власна назва (топонім): село в Україні, у складі Бережанської міської громади Тернопільського району Тернопільської області.
1. (геогр.) Річка в Україні, права притока Тетерева, що протікає територією Житомирської та Київської областей.
2. (міф.) У давньогрецькій міфології — один з персонажів, троянський жрець бога Аполлона, батько Хрісеїди.
Кріпшатися — діалектний варіант дієслова «кріпитися» у значенні: ставати міцнішим, витривалішим, набиратися сил; також — триматися стійко, не здаватися.
кріпшати — ставати кріпшим, міцнішим, витривалішим; набирати сили, зміцнюватися.
кріпшати — ставати інтенсивнішим, сильнішим за ступенем вияву (про почуття, явища тощо).
кріпшати — ставати стійкішим, твердішим у переконаннях, рішучості.
Кріпшання — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Білгород-Дністровському районі.
1. Здатність рослин (сортів, гібридів) протистояти ураженню хворобами та пошкодженню шкідниками.
2. У більш широкому сенсі — стійкість організмів до несприятливих факторів навколишнього середовища, стресів.
1. Форма слова “кріпак” у родовому відмінку множини, що вказує на належність або зв’язок із групою кріпаків (наприклад, “права кріпость”).
2. (істор.) Укріплена, фортифікована оборонна споруда, фортеця, призначена для захисту від ворога та тривалого опору під час облоги.
3. (перен.) Міцна, надійна опора, твердиня, символ непохитності та захисту (наприклад, “кріпость духу”, “кріпость переконань”).
1. Жінка, яка володіла кріпаками в дореволюційній Російській імперії; поміщиця, що мала право власності на селян.
2. Застаріла назва фортеці, укріпленого замку або оборонної споруди (вживається переважно в історичному контексті або поетичній мові).