drevosliv.com

Словник Української

Категорія: Ж

  • жужмити

    1. (діал.) Торкатися, чіпати когось або щось, переважно з метою дражнити, перешкоджати або викликати роздратування.

    2. (діал., перен.) Набридати комусь, приставати з чимось, докучати.

  • жужелиця

    Жужелиця — власна назва села в Україні, розташованого в межах Івано-Франківської області, Старосамбірського району (за адміністративним поділом до 2020 року).

    Жужелиця — власна назва річки в Україні, лівої притоки Дністра, що протікає через Львівську область.

  • жужелицеві

    Родина комах ряду твердокрилих (жуків), що об’єднує численні види, зокрема хижих жуків з довгими рухливими ногами, які живляться іншими комахами та їх личинками (наприклад, рід Carabus).

  • жужелицевий

    1. Який стосується жужелиці (рід комах родини жужелицевих, Carabus).

    2. Який належить до родини жужелицевих (Carabidae) або стосується її.

  • жужелитися

    Жужелитися — діалектне (переважно західнополіське) дієслово, що означає повільно, неохоче, ледачим чином рухатися, пересуватися; ледарювати, байдикувати.

    Жужелитися — у деяких говірках означає вагатися, гаятися, тягтися, виконувати щось дуже повільно або з нерішучістю.

  • жуватися

    1. (розм.) Вагатися, коливатися перед ухваленням рішення, довго обмірковувати щось, не наважуючись на дію.

    2. (заст.) Жувати жуйку (про жуйних тварин).

  • жувати

    1. Робити рухами щелеп, зубами та язиком, подрібнюючи та перемішуючи їжу в роті перед ковтанням.

    2. Тривало, одноманітно та з напругою обмірковувати, обговорювати або переживати щось у своїй свідомості.

    3. Розмовне: говорити, особливо щось невиразне або незрозуміле, або багато і без змісту.

  • жування

    1. Дія за значенням дієслова жувати; процес механічного подрібнення та перетирання їжі зубами з одночасною обробкою слиною.

    2. (переносно) Багаторазове, нудне повторення одного й того самого; довге обговорення вже відомої або несуттєвої теми.

  • жувальце

    1. (зоол.) Пара м’язистих придатків у ротовому апараті деяких комах (переважно жуків), призначених для подрібнення та перетирання їжі.

    2. (анат., заст.) Нижня щелепа у людини або ссавців.

  • жувальний

    1. Прикметник до слова “жування”; призначений для жування, що стосується процесу механічного подрібнення їжі зубами.

    2. У зоології: такий, що безпосередньо бере участь у процесі жування; стосується спеціальних м’язів або частин ротового апарату тварин (наприклад, жувальні м’язи комах).