1. Високоморальне, побожне життя, що відповідає релігійним заповідям і нормам; благочестивість, набожність.
2. (у прямому значенні) Доброта, чесність, праведність як моральні якості людини.
благочестя
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
155 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ монсиньйор Інквізитор, караючий меч порядку і благочестя. Неподалік від нього, час до часу щось нашіптуючи в його заросле рудою шерстю вухо, примостився Асклепіо — його називають нібито охоронцем синьйори Ріни, але насправді він швидше її наглядач.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Частина мови: іменник (однина) |