біда

1. Несприятлива, скрутна, небезпечна ситуація; лихо, нещастя, прикрість.

2. Бідність, злидні, матеріальна скрута.

3. (у розмовній мові) Про людину, яка викликає жаль, співчуття або яка є джерелом клопоту (наприклад: “От біда ця дитина!”).

4. (у функції присудка, розмовне) Погана справа, кінець (наприклад: “Як забудеш пароль, то біда”).

Приклади вживання

Приклад 1:
«Біда тільки, — додав він, — що одному дістається дама, а іншому — собачка…» А десь пізніше, в розпал боротьби з абстракціонізмом, на якомусь відповідному зібранні у Спілці, коли всі пристрасно картали сюрреалізм (не маючи, до речі, зеленого уявлення про нього), раптом у залі пролунав свистячий Льонин шепіт: «Сюр-р-р-р-р!». Збираючись розповісти черговий анекдот, він завжди звертався до когось невидимого в кутку під стелею, де гіпотетично могла бути підслушка: «Ну, хлопці, записуйте!» А наша стінгазета, яку з такою любов’ю і винахідливістю оформляв Юрій Івакін.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Дивіть на оці слова жонок, Охвимовичу… За філологічними законами отак й треба було б казати — порівняйте: о-вес з буквою о, хоч вів-са уже чується з і. Так само буде по-вкраїнському Охрім, а не Єфрем, з початковим О, а не Є. Тільки ж біда, що живеє життя знає свої власні закони, не раз противофілологічні, і живі люди говорять не жонок, а жінок, по аналогії з формою жінка. Або знов — у живій мові замість сподіваного Охим, кажуть Юхим або Йохим, тільки не Охим, дарма що в інших таких випадках систематично говориться: Охрім, Овсій, Остап, усе з О, і жінка князя Юрія II Галицького звалася замість Єфімії — Офкою… Знаєте?
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Один із відомих істориків раннього Середньовіччя Біда Достопочтенний, наприклад, вважав, що кінець світу наступить у 1000 р. Цю дату пророчили численні проповідники у X ст., “очікування близького кінця почало набирати характеру соціального психозу” (Див. Гуревич А.І.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |