балакучий
[bɑlɑkut͡ʃɪj] Прикметник
Буква:Б
Значення
- (Лінгвістика) –
Такий, що багато й охоче розмовляє, схильний до балачок; говіркий, балакливий.
- (Лінгвістика) –
Який легко видає таємниці, не вміє мовчати; нестриманий на язика.
- (Лінгвістика) –
Розмовний. Такий, що спричиняє балачку, жваве спілкування (про обстановку, атмосферу тощо).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. балакучий, р. балакучого, д. балакучому, з. балакучого, о. балакучим, м. балакучім