осудження

1. Дія за значенням дієслова “осуджувати”; вираження несхвалення, засудження когось або чогось, моральна оцінка вчинків або явищ як негативних, неприйнятних.

2. Офіційне рішення суду, яким підсудного визнано винним у вчиненні злочину та призначено покарання; вирок.

Приклади:

Приклад 1:
За це їй придумали страшну кару: примусили викопати собі яму і лягти в неї живцем… «Біблійна картина розп’яття Христа на Голгофі — варта на гробі Соломії та її відмова дати води страдниці», введена до сюжету твору, така прозора, що контекст стає текстом, підсилюючи ідейний зміст твору — осудження винуватців (зрозуміло — кого) руйнування українського села й озвіріння людини. Мороз по шкірі дере, коли читаєш це апокаліпсичне видіння — якийсь натуралістичний театр жахів: У нашому селі торік жила ще молодиця на ймення Соломія.
— Самчук Улас, “Марія”