люба

1. Жіноча особа, яку хтось кохає або до якої відчуває ніжні почуттоги; кохана, коханка, наречена.

2. (заст.) Увічливе або ласкаве звертання до жінки, дівчини.

3. (перен., рідко) Те, що є найдорожчим, милим серцю; улюблена річ, справа, місце тощо.

Приклади:

Приклад 1:
Ото розмова люба! Вже й розгнівився?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Я сказала собі «о’кей, Шейло, будь терплячою», принесла йому ще одну подушку і халат… — Люба Лайзо, гадаю, що наш час в ефірі… — Він нічого не чув, а лише описував її тіло. Він казав, що її ass — це тунель зі сліпучим світлом у кінці!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
(2) Видно, что то богу люба Та простота беззлобна, груба, Кая хранит правость ревно Чрез простой свой нрав вѣрной, древной, Веселитеся, яко с вамы бог. (2) Вифлеемска возлѣ града Там пастирскій сонм берег стада… ODA HORATIANA (LIBRI II, XVI); «DE ANIMI TRANQUILLITATE»1 Купец покоя сладка бога просит, Когда по морю его вихор бросит, Как луну облак и звѣзды преясны Скрил преужасній, Просит покоя в войнѣ турчин бѣшен И красным луком китаец обвѣшен, Но ниже, друг мой, драгая- порфира Дасть нам внутр мира, .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”