Приклад 1:
Самозрозуміла річ, коли Устим, капітан норвезької фльоти Несійжито-Гаврись, корабель якого по дорозі до Ріо-де-Жанейро зайшов до Гамбургу на вивантаження призначуваного для Німеччини вантажу, а також не поповнення нового для Бразілії, коли Устим, скориставшися добовою зупинкою в порту, зійде на берег, аби побачитися з Левком Жоломієм, котрого Устим завжди відвідував, як бував у Гамбурґу — тобто, властиво, коли вони разом з Левком, вийшовши з ресторану на Альстері у винятково доброму настрої, як це буває після доброї вечері, а зокрема після задушевної товариської гутірки, і вже перегодя без жодних особливих інтенцій, а просто, за старою звичкою минаючи матроські корчми в Сан-Павлі, втелющаться в бійку з новоприбулими радянцями, Устим і в гадці не матиме, що серед колотнечі він зустрінеться з Віктором Платоновичем, з яким він востаннє бачився в Польщі, хоча коли Устим з-поміж рухомої копиці з людських спин, рук і ніг (ноги переважали, оскільки більшості забіякам, видно, зручніше стоялося на голові напевне тому, що знизу ліпше було розхитувати живу копицю), з якої час від часу на подобу велетенської протоплазми, що, пульсуючи, виділяє з себе нову клітину, вилітатимуть посинцьовані, заюшені кров’ю, з повідриваними ногавицями й пороздираними сорочками тіла, — коли Устим почує войовничий, такий знайомий ще з дитинства вигук-клич: «Ще не вмерла Україна!» — він відразу ж впізнає свою колишню няньку- кентавра, що тепер на всі боки відбиватиметься копитами від кадебівців та їхніх прихвоснів, які крізь триметрову матірщину, обзиваючи Віктора Платоновича «бандерівцем», «мазепою», «самостійником», та «буржуазним націоналістом», натинатимуться вирвати з його рук Валентина Гончаренка, що за активної допомоги Віктора Платоновича зважився вибрати в Гамбурзькому порту свободу. Ту саму свободу, в ім’я якої Валентин Гончаренко, ше перш, ніж повністю усвідомити, що він чинить, і скочив до того іншого Урту, затопивши в пику їхнього політрука-наглядача Михаїла Лаврентійовича Кірсанова (що згодом на доручення, підсилене нагінкою згори, домагатиметься від Гончаренкової матері, колгоспниці-інваліда, аби вона за допомогою написаних під диктат КДБ вимушених слізних послань, передаваних через радіо для українців за кордоном і друкованих у радянській пресі, змусила звироднілого сина, — волі буржуазному падлові закортіло!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Збірки, видані за кордоном: 1992 — “Місяць шипшини” (англійською мовою в перекладі Миросі Стефанюк, Торонто, Канада); 1994 — “Signos” (іспанською мовою в перекладі Віри Вовк, Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Лауреат літературних премій: 1992 — імені Павла Тичини, Київ; 1993 — “Благовіст”, Київ; 1994 — від “Приятелів Руху”, Сполучені Штати Америки.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
