Значення
- (Лінгвістика) –
(лінгв.) Позиція в слові або вимові, коли поруч стоять два голосні звуки, що належать до різних складових одиниць, без приголосного між ними; розрив голосних.
- (Література) –
(заст., поет.) Широко відкритий простір, прірва, безодня; паща, зіва.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. зяяння, р. зяяння, д. зяянню, з. зяяння, о. зяянням, м. зяянні, к. зяяння