зяючий
[zjɑjut͡ʃɪj] Прикметник
Буква:З
Значення
- (Лінгвістика) –
(про отвір, порожнину) такий, що широко відкритий, зяє; глибокий і порожній.
- (Література) –
(переносно, про темряву, прірву тощо) такий, що сприймається як безодня; похмурий, безмежний і загрозливий.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. зяючий, р. зяючого, д. зяючому, з. зяючого, о. зяючим, м. зяючім