Словник Української Мови
Буква
1. Усталена, традиційна норма поведінки, спосіб дій, що склалися в суспільстві або в певному колі людей і передаються з покоління в покоління; обряд, ритуал, традиція.
2. Прийнятий, звичний для когось спосіб діяти, поводитися; звичка, звикання.
3. (у множині) Сукупність народних обрядів, традицій, пов’язаних з побутом, родинним чи громадським життям.
4. (заст.) Закон, правова норма, правовий звичай як джерело права; звичаєве право.
Приклад 1:
На передньому пляні сидить мовчазний і аж ніби закам’янілий добродій у ясно-кавовій мисливській жакеті, й чим ближче робиться від нього до Вашого спосте режника, тим виразнішає на нім борода і… деякі ознаки рідіючого на голові волосся, що їх суто з делікатности маємо звичай називати «високочолістю», а про самих таких панів, носіїв згаданої високочолости, кажемо симпатизуючи «лисявий». Роблю відразу припущення, що то і є пан Перфецький, репрезентант України, якого прибуття всі тут з нетерпінням виглядаємо.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
До речі, мешканці Києва та його околиць з давніх-давен мають характерний звичай на свято Воскресіння урочисто поїдати хрін, який виступає символом пана Ph, а те, що Прочитавши найновіше послання, Ада весело блим нула зеленими очима і, гли боко зсуваючись зі стільця вперед, відповіла: «Jaku tobi — pravu chy livu?» «Обидві», — написав їй Стах і запустив під стіл ліву руку з довгими-предовгими пальцями. Рука певний час просувалася в порожнечі й очікуванні.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
(<< back) 53 Звичай (лат.). (<< back) 54 Нижній поверх (франц.).
--- Тютюнник Григорій, "Вир"