звукосполучення

[zʋukospolut͡ʃɛnnjɑ] Іменник

Буква:З

Значення

  1. (Лінгвістика) –

    Послідовність звуків мови, що утворює певну одиницю мовлення (склад, частину слова, слово) і характеризується специфічним артикуляційним зв’язком між елементами.

  2. (Лінгвістика) –

    У фонетиці: будь-яка група звуків, що поєднуються в мовленневому потоці.

Правопис та відмінювання

Граматичні форми:

н. звукосполучення, р. звукосполучення, д. звукосполученню, з. звукосполучення, о. звукосполученням, м. звукосполученні, к. звукосполучення

Більше записів