звуконепроникність

1. Фізична властивість матеріалу, конструкції або середовища, що характеризує їх здатність не пропускати (відбивати, поглинати) звукові хвилі, запобігаючи поширенню звуку; опір проникненню звуку.

2. Технічна характеристика будівельних конструкцій (стін, перекриттів, вікон тощо), що визначає ступінь їх здатності зменшувати рівень повітряного чи ударного шуму, що проходить крізь них.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |