Значення
- (Фізика) –
Фізична властивість матеріалу, конструкції або середовища, що характеризує їх здатність не пропускати (відбивати, поглинати) звукові хвилі, запобігаючи поширенню звуку; опір проникненню звуку.
- (Техніка) –
Технічна характеристика будівельних конструкцій (стін, перекриттів, вікон тощо), що визначає ступінь їх здатності зменшувати рівень повітряного чи ударного шуму, що проходить крізь них.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. звуконепроникність, р. звуконепроникності, д. звуконепроникності, з. звуконепроникність, о. звуконепроникністю, м. звуконепроникності, к. звуконепроникносте