1. Властивість мовних одиниць (слів, словосполучень) імітувати невербальні звуки навколишнього світу (шум природи, голоси тварин, звуки механізмів тощо) за допомогою фонетичних засобів мови.
2. Лінгвістичний термін, що позначає звуконаслідувальну (ономатопеїчну) лексику як сукупність або явище в мові, а також розділ мовознавства, що її вивчає.