Значення
- (Лінгвістика) –
Властивість мовних одиниць (слів, словосполучень) імітувати невербальні звуки навколишнього світу (шум природи, голоси тварин, звуки механізмів тощо) за допомогою фонетичних засобів мови.
- (Лінгвістика) –
Лінгвістичний термін, що позначає звуконаслідувальну (ономатопеїчну) лексику як сукупність або явище в мові, а також розділ мовознавства, що її вивчає.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. звуконаслідувальність, р. звуконаслідувальності, д. звуконаслідувальності, з. звуконаслідувальність, о. звуконаслідувальністю, м. звуконаслідувальності, к. звуконаслідувальносте