Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова “звеличувати”; надання комусь, чомусь великої ваги, значення, пошани, слави; прославляння, вихваляння.
2. У літературознавстві та риториці: стилістичний прийом, гіперболічне піднесення, уявне надмірне збільшення властивостей, якостей, значення когось або чогось з метою створення високого, урочистого образу; часто використовується в одах, гімнах, панегіриках.
Приклад 1:
Це потреба в дружбі, звеличування вірності, поривання до особистої слави, до подвигів і пригод, нездоланний страх перед неминучою смертю та всепоглинаюча жага до безсмертя. Всі ці суперечливі почуття, які вічно бентежать людські серця, складають основу оповідей про Гільгамеша, і вони роблять цю поему здатною долати просторові та часові бар’єри».
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”