Словник Української Мови
Буква
1. Властивість бути зумовленим, обумовленим чинниками, причинами або обставинами; наявність причинно-наслідкового зв’язку.
2. (У філософії) об’єктивний, закономірний зв’язок явищ, процесів, подій, при якому одне (причина) з необхідністю породжує інше (наслідок); детермінованість.
Приклад 1:
Край цієї кручі стоючи, він почував страшну зумовленість життя, що полишає людині так мало вибору; йому здаватись починало, що й власна його путь, теж загальному законові підлягаючи, була назнаменована давно заздалегідь, і ті широкі шляхи, що він ніби собі обирав, насправді були вузькими стежками, де він простував наосліп. Дитяча гра в Панаса, де одного, що з зав’язаними очима, ціла юрба жартунів смикає звідусюди, не даючись в руки, ставала йому символом, повним найглибшого змісту, втіленням основного становища людини на землі.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”