1. (у фонетиці) Позначає звук, який утворюється внаслідок раптового розмикання органів мовлення, що створює ефект короткого вибуху (наприклад, проривні приголосні [п], [б], [т], [д], [к], [ґ]).
2. (у техніці, механіці) Такий, що призначений для зриву, відкриття шляхом руйнування з’єднання або перепони (наприклад, зривна гайка, зривний болт).