Значення
- (Лінгвістика) –
(у фонетиці) Позначає звук, який утворюється внаслідок раптового розмикання органів мовлення, що створює ефект короткого вибуху (наприклад, проривні приголосні [п], [б], [т], [д], [к], [ґ]).
- (Техніка) –
(у техніці, механіці) Такий, що призначений для зриву, відкриття шляхом руйнування з’єднання або перепони (наприклад, зривна гайка, зривний болт).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. зривний, р. зривного, д. зривному, з. зривний, о. зривним, м. зривнім, к. зривний