зона

1. Термінологічне позначення ділянки земної поверхні, частини простору або території, що відрізняється певними специфічними ознаками (кліматичними, географічними, адміністративними тощо), наприклад: зона відчуження, субтропічна зона, прикордонна зона.

2. У географії — широка смуга або область земної кулі з однаковими кліматичними, рослинними або іншими природними умовами, що розташована паралельно екватору, наприклад: помірна зона, арктична зона.

3. У фізиці, техніці, біології тощо — ділянка, область, простір, що характеризується певним станом, властивістю або призначенням, наприклад: зона радіопоміх, зона комфорту, зона росту.

4. Власна назва для позначення конкретних територій, установ або об’єктів, що мають офіційний статус, наприклад: Зона АТО (зона антитерористичної операції), Зона Євро.

5. У розмовній мові — територія, місце, де діє особливий (часто суворий) режим або порядок, наприклад: зона бойових дій, зона відпочинку, небезпечна зона.

Приклади вживання

Приклад 1:
Така, знаєте, аварійна зона (…). Щоб тільки привиди людей шастали уздовж каналів на привидах ґондоль (…).
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Дія всієї хвильової поверхні на точку М зводиться до дії її малої ділянки, меншої, ніж центральна зона. Якщо у виразі ( )222 mm hRRr −−= покладемо, що висота сегмента Rhm << (при не дуже великих m), тоді mm Rh2r2 = . --- Андієвська Емма, "Роман про людське призначення" Приклад 3: Якщо енергетичний рівень мав в атомі ( )1l2 + – кратне виродження, то ві д- повідна йому енергетична зона буде скл а- датися із ( )1l2N + підрівнів. Так, s- рівень дає s- зону, яка складається із N підрівнів і здатна вмістити 2N електронів; р- рівень дає р- зону, яка складається із 3N підрівнів і здатна вмістити 6N електронів, і т.д.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |