1. (про людину) Який має знічений вигляд, тобто зі зменшеними, запалими щоками, часто через хворобу, виснаження або страждання.
2. (про обличчя, щоки) Такий, що став тоншим і втратив повноту, запалий.
знічений
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Поклади свою булаву, поклади!..» — кошовий, не мовлячи й слова, знічений, зганьблений, кладе до ніг шапку, на шапку — булаву, йде до свого куреня й віднині стає звичайним собі козаком. Те саме роблять суддя, писар і осавул: суддя кладе на шапку печатку, писар — перо й каламар, а осавул — свою палицю.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Частина мови: прикметник () |