1. Такий, що має великі знання, досвід у певній галузі; обізнаний, компетентний.
2. Який діє свідомо, з розумінням справи; навмисний, умисний.
знаючий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
с в і д і м — свідомий («темний і не свідім»); обізнаний з чогось, знаючий щось («Богу душу винен і нічо не свідім!»). с в і т и л о — ліхтар («дорогами тисячі світил в один шнур понасилювані»).
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Хто навчився ц ього, той у греків нази вався eudemon, тобто добре знаючий, а благополуччя – evàœfioim. Протилежне ж до цього – какодемон, какодемонія, у римлян же цей добре знаючий називався, здається, divini juris peritus, тобто добре знаючий боже право.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Протилежне ж до цього – какодемон, какодемонія, у римлян же цей добре знаючий називався, здається, divini juris peritus, тобто добре знаючий боже право. А що всюди суща божа велич позначалася його іменем, те, думаю, зроблено для його любові й поваги, щоб іменем любої людини позначити найулюбленішого божого духа, який приводить до щастя й таїться у кожній людині, який не має для себе власного імені та з яким була нерозривна дружба Мінерви.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: прикметник () |