Словник Української Мови
Буква
1. Людина, яка лікує хвороби засобами народної медицини (травами, заговорами, оберегами тощо), що володіє знаннями, переданими переважно усною традицією.
2. Переносно: людина, що має великий досвід, вправність у якійсь справі, тонкий розуміння певних явищ.
Приклад 1:
Сидить вона сто тисяч літ, не молодіє, не старіє, а тілько дедалі зліє; їсть вона од схід до захід сонця — не хліб печений, не курей і не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дітей за те, що коли ще вона була у Туреччині важкою, так їй сказав арменський знахар, що вона родить дочку і дочка та буде, як підросте, в тисячу раз краще її. От вона, справді, як родила дочку, так зараз і з’їла її, та з того часу сидить у норі і, не вгаваючи, усе їсть дітей; не розбира, хоть хрещені вони, а хоть нехрещені, їсть усіх, їсть тобі всіх, та й годі, — і дівчаток, і хлопчиків… Стеха (быстро).
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”
Приклад 2:
Є в Чорноусi знахар Гострогляд. Кажуть, що до його багато людей ходить ворожити, як конi або воли пропадуть, то як скаже де, то там i найде чоловiк.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”
Приклад 3:
Такий знахар, що на всю округу. Спершу вiн так помагав людям — од хвороби тощо, а це взявся й за злодiїв ворожити.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”