1. Жінка, яка лікує хвороби засобами народної медицини (травами, заговорами, оберегами тощо), часто приписуючи собі надприродні здібності; ворожея, цілителька.
2. Перен. Жінка, яка вміло та швидко лікує, загоює рани, зцілює (фізично або морально).
знахарка
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Б р е х у н к а — ворожка, знахарка, шептуха («ти, каже небі-щик, якась брехунка та дай мені розв’єзок на сон»). Брє — звертання до знайомих (букв.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Вихід VIII Богдан, знахарка і козаки. Перший козак (тягне з другим циганку).
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”
Частина мови: іменник (однина) |