злодій

Приклад 1:
Але коли його, Прокопа, Івась і Віра запросили на вересень до себе в гості на Фльоріду, і він, плаваючи посередині бездонно-чорного кратера трохи поодалік від товчії й час від часу перекидаючися з Вірою спогадами про минуле, побачив, як на прибережній мілині, заповненій хворими й каліками з усього світу, які пересувалися по колу, тримаючися за вірьовку, напнуту навколо озера задля перестороги для неплавальників перед глибиною, — у купальнику з двох латок кольору розчавлених полуниць виходить на берег струнка, хоча досі він, Прокіп, якось не зауважив її в воді, наче зіткана з ранкових променів Дзвенислава, попри свої п’ятнадцять років за одну ніч раптом майже цілком оформлена в найчарівнішу жінку, він, Прокіп, відчув нагло, що йому розрубали груди, вирвали серце й легені натовкли отруєним приском на знак, що віднині його, Прокопове, життя скінчилося, оскільки без Дзвенислави він не годен рухатися, мислити, існувати, хоча цього він не сміє прозрадити жодній людині, а вже Вірі чи Івасеві й поготів, бож Дзвенислава — неповнолітня, а він, Прокіп, майже втричі старший від неї бувалий у бувальцях чоловік, якому тепер якось треба, байдуже як, втримати голову на плечах не заради себе, а заради Дзвенислави, просто тому, що і Віра, й Івась сприймуть це як злочин, коли він, Прокіп, що не має ні визначеного фаху, ні кола, ні двора, він, Прокіп, що досі жив, як птах Божий, не журячися завтрішнім днем й ніде не зігрівши собі місця, раптом, як Пилип з конопель, попросить в Івася руки Дзвенислави, котра для Івася й Віри ще дитина, байдуже, що Івасева прабаба, як він сам розповідав, у такому віці вже народжувала дітей, тільки ж то було тоді, а не тепер, та й хіба він, Прокіп, міг сподіватися, що це юне створіння, наче й справді створене з морської піни, його, який не визначався ні вродою, ні молодістю, ні бодай статками, отак собі ні сіло, ні впало покохає, аби він, Прокіп, навіки зав’язав світ цій по- дитячому пустотливій, — набряклій соками юнці, перед котрою щойно починається життя, цій школярці і вже найзвабливішій на світі, шкірою свідомій своїх нездоланних чар, жінці, що, вийшовши з води й опинившися на стриженому ґазоні біля круглого величезного куща, вкритого червоними ніжнопелюстковими квітами, кожна квітка завбільшки в гарбузовий цвіт, наче приквацьований на звичайний кущ сновидним пензлем Анрі Руссо, стояла, кокетуючи з кучерявим, закоханим у неї по вуха (це видно було й здалеку) красенем-однолітком Омельком Кіндратюком, Івасевим сусідом, очевидна річ, й не здогадуючися, що на неї з-під ідіотичної форми солом’яного бриля, які продавала на вході до «калабані» огрядна літня Цірцея, перетворюючи плавальників на інфантильних недоносків, стежать палющі Прокопові очі, що на віддалі не лише обціловують, а й наче заковтують у себе на подобу удава, її, Дзвениспавині, ноги, стегна, плечі й довге, розпущене кінським хвостом мокре волосся з червоною квіткою, котру Дзвенислава то закладає за вухо, то, схопивши двома пальцями за корінець, вимахує нею, торкаючися пелюстками то ноги, то стегон, то грудей, то уст й щоразу з кожним таким поторком заганяючи в нього, Прокопа, дедалі довші й пекучіші леза, а тоді раптом, залишивши біля куща отетерілого Омелька, кількома балетними стрибками досягає на березі дощатого лежака, на вибіленій спинці якого висить її халатик і великий волохатий рушник, похапцем одягає хламидину й, кинувши чи то Вірі, чи то йому, Прокопові, повітряний поцілунок, гукає, що йде додому, мовляв, їй уже досить сірчаних купелів, котрі кладуть її в сон, й справді біжить геть, перш ніж Віра встигає їй щось відповісти й несхвально ляпнути рукою по воді, проте хоча Дзвенислави вже нема, її якось особливо дзвінкий (зрештою, може, то йому, Прокопові, лише так здається) з підступними, просто таки з задушливими переливами, голос, скориставшися миттєвою розслабленістю його, Прокопового, тіла, проникає йому в кров, ширячи жмути діямантових, смертельно солодких колючок, від яких його починає тіпати пропасниця, і то з такою силою, аж це зауважує раптом чимось заклопотана Віра, котра, на щастя, всупереч несхибній інтуїції, властивій кожній жінці особливо що стосується сердечних справ, здається, таки не здогадується про справжні причини його, Прокопової, досить прикрої пропасниці, яка змушує його, Прокопа, кілька разів зануритися, одбігши солом’яного бриля й налякавши Віру, котра хапає його, Прокопа, за руку, гадаючи, що в нього корчі й він тоне, й силоміць тягне до берега, наглячи поміряти гарячку й викликати лікаря, від чого він, Прокіп, ясна річ, відмахується, запевняючи, що це в нього черговий напад малярії, на яку хворіє кожен, хто побував у тропіках і що такий напад скоро мине, хоча зараз, може, й справді, краще, не гаючися, піти додому, як це радить Віра, й трохи полежати в затишній кімнаті, мовляв, у нього, Прокопа, є потрібні ліки, які одразу ж подіють, нехай тільки він, Прокіп, дійде до хати, де він, ледве опинившися насамоті, заходжується похапцем пакувати валізку, свідомий того, що в нього горить земля під ногами, бо цієї миті почався для нього відлік часу: ще зайва секунда, й на нього, Прокопа, впаде стеля, розчавивши груди, мозок, честь, сумління, і він полетить у прірву, рвонувши з собою й Дзвениславу, чого він не сміє чинити, а через це йому так і калатає серце, яке напевне чути крізь стіну, що біля неї він, уже з валізкою в руці, стоїть, прислухаючися, щоб із гостинної хати непомітно вислизнути, як злодій (нічого, він це пояснить Івасеві й Вірі пізніше, вигадавши якусь нісенітницю), а зараз лише обережно натиснути на дверну ручку, в передпокої наче зовсім тихо, тоді ще кілька кроків, і він, Прокіп, на вулиці, — однак щойно він торкається ручки, як двері самі причиняються, до кімнати навшпиньках прослизає босонога Дзвенислава, котра блискавично, заки він, Прокіп, встигає від несподіванки поворухнутися, не дивлячися на нього й не промовивши жодного слова, замикає двері на ключ, обвиває йому руками шию й цілує йому очі, уста, груди, поцілунками ніби перезаряджуючи всього Прокопа, котрий, так само мовчки, відштовхнувши ногою випалу з руки валізку, що назавжди десь розматеріялізовується, як уві сні пестить, запахущу, пругку Дзвениславу, голу під халатиком, з якого Прокіп її обережно, як із вогню, вивільняє, відводячи на боки руки, що розстібають на ньому ґудзики й зісмикуючи на підлогу останні одежини, кладе не на скрипуче ліжко, а на пухкий китайський килимок поруч, податливо-променисте, ще не займане тіло, яке чекає його, але, замість увійти в цей (о, диво Господнє), для нього, Прокопа, наче виповнений миром живий, трепетний сосуд, він, Прокіп, усвідомлюючи раптом, що він чинить, робить над собою шалене зусилля, від якого хрустять кості, відриває, вже ладне навіки з’єднатися, своє тіло від нагло змертвілого Дзвениславиного, рвучко підводиться, стримуючи стогін, як після важкого поранення, накидає халатик на Дзвениславу, з очей якої самі сиплються сльози, хутко проводить долонею по її мокрому обличчю, грудях, животі й ногах, наче забираючи все це з собою, сяк-так запихає себе в плавки, штани, сорочку й піджак, зриває з вікна раму разом із сіткою для комарів, оскільки інакше вікно не відчиняється, й вистрибує в кущі, звідки, пересвідчившися, що поблизу нікого нема, звертає на вулицю, робить закрут, а тоді ще один, пильнуючи, аби не напоротися на когось із знайомих, перетинає навпростець чиюсь порожню садибу й пустир і вибирається на автостраду в напрямку Венісу, обабіч якої він і простує, вряди-годи підносячи палець, на котрий невдовзі зупиняється авто, що підвозить його до Сарасоти, а звідти, — вже інше, — до петовища в Тампі, де він (на щастя, папери й гроші виявилися в піджаку, хоча коли він вистрибував із вікна, він про це не думав, однак якийсь унутрішній чатувапьник у ньому, попри спеку, змусив його мимоволі натягнути піджак) купує квиток на перший-ліпший літак до Нью-Йорку, щоб між ним і Дзвениспавою якнайхутчій лягло якомога більше простору, завадивши йому безвідповідально рвонутися назад, що він, Прокіп, ще зважує, прибувши напівп’яний до Нью-Йорку після незчисленних коктейлів на борту літака, якими він пробує себе якось притлумити, а тоді, силою прогнавши себе геть від віконця з квитками для зворотного польоту, бо його, Прокопа, вже судомить повернути голоблі назад, бере рятівне таксі до своєї давньої, принагідної приятельки, щедрої на серце й тіло, Любці Запіснянської, з котрою без жодних пояснень (із Любцею це просто, оскільки вона любить усіх чоловіків, незалежно від кольору й віку, які добре справуються в ліжку) спить кілька ночей, байдуже що це не виганяє йому з крові Дзвенислави, волочиться спочатку з Любцею, а тоді сам, по гарпемських притонах, порторіканських барах і борделях, де набирається триперу, від якого успішно лікується у Вподка Калиновського, врешті-решт, пересвідчившися, що життя без Дзвенислави просто таки нестерпне й позбавлене будь-якого сенсу, підписує на п’ять років контракт з компанією видобутку нафти в Колюмбії, аби за п’ять років пекла, яке чомусь (може, тому що в ньому в усіх клітинах отаборилася Дзвенислава) не знищило його, хоча він, Прокіп, ретельно докладав до того чимало зусиль, — аби переїздом через Нью-Йорк у Народному Домі знову здибати Дзвениславу, уже не школярку, а винятково здібну, певну себе студентку художньої Академії мистецтв, студентку, що від самого початку навчання не пише отримує Фордівську стипендію, а й не погані замовлення, які уможливлюють Дзвениславі без допомоги батьків стати на власні ноги, власне конто в банку й (данина часові) завести кучерявого красеня-коханця, єдиного спадкоємця олов’яних копалень в Потосі, котрого Івась і Віра розглядають як майбутнього чоловіка своєї норовистої дочки, оскільки болівієць кілька років невідступно ходить за Дзвениславою, ретельно вивчаючи українську мову й навіть не погано порозуміваючися нею, що однак його не рятує, бо, угледівши Прокопа, Дзвенислава наганяє свого елеґантного й винятково чемного (романський хребет) коханця, який, як це він, Прокіп, одразу вичув, любить Дзвениславу до оскаженіння, бож він і пізніше ще довго петлятиме біля Дзвенислави, сподіваючися на чудо Господнє, — і йде з ним, Прокопом, котрий цього разу вже не тікає від неї, адже Дзвенислава — це його, Прокопове, існування, властиво, навіть не існування, а щось значно більше, ніж життя й смерть, якийсь нескінченний магнієвий сніп неспокою й блаженства, від якого він, Прокіп, з відтятою головою стрибає в хмарах, хоча його тіло й волочиться вирвами по землі, — стан, якого він просто не уявляв, байдуже, що закохувався не в одну жінку, тільки з миттю, як Дзвенислава увійшла в його, Прокопове, життя, всі поняття, почуття, навіть довколишні предмети спалахнули неоновими язиками, набувши раптом настільки іншого значення, аж він, Прокіп, саме з надмірної любови (а любов його й справді така несамовита, що якби випадково з Божого веління вона вийшла з його, Прокопових, грудей, то затопила б усі континенти, оскільки такого палющого, а заразом ніжно-прозорого, наче з якоїсь однієї вселенської ноти, видихненої з надр буття, — кохання, відколи земля обертається навколо сонця, ніколи не містила жодна грудна клітка, зайвим доказом чого стала хочби та обставина, що навіть тілесна близькість із Дзвениславою його, Прокопа, замість нарешті поставити з голови на ноги, сповнювала дедалі щемливішим неспокоєм, внаслідок чого йому наче вислизали невидимі віжки з рук, і через це він, Прокіп…) і вагається одружитися з Дзвениславою, звісно, зовсім не тому, що Івась і Віра, зрештою, з цілком зрозумілих причин (збоку й справді здається, ніби він, Прокіп, і Дзвенислава тільки тим і зайняті, що то сходяться, то розлучаються, бо те, що вони творять одне неподільне ціле, не бачить ні Віра, ні Івась, які…) косо дивляться на всю цю дику аферу, вочевидь віддаючи перевагу болівійцеві, котрий, на відміну від Прокопа, ні разу не забуває дарувати майбутній тещі квіти, а Івасеві сиґари чи люльки, — а тому, що йому, Прокопові, досі незнана гордість (а втім, може, це навіть не гордість чи бодай не цілком гордість, а радше почуття відповідальности, хоч не виключене, що це таки гордість, та ще й ускладнена різновидом власної гідности, яка й заважає йому, Прокопові, з незатьмареним сумлінням, як дехто, — але на те треба вже народитися, — дощенту перемайструвати вдачу, поведінку й погляди, ніби щоразу наново народжуючися для кожносекундних обставин, що…) не дозволяє взяти шлюбу з жінкою, якій він, Прокіп, не створить життя, до котрого вона звикла, вирісши в достатках (а болівієць — молодший, показніший, багатший, — створить), навіть якщо Дзвенислава й тричі здатна без його, Прокопової, допомоги справуватися, вже тепер не кепсько заробляючи, а, головне, вміючи, не бувши скнарою, хазяйновито тримати копійку в кулачку, чого він, Прокіп, ніколи не вмів, імовірно, якоюсь потаємною чарупкою душі зневажаючи ощадність, обрахованість, планування наперед (упередження, що їх людина, не помічаючи, перебирає від попередніх розхрістаних поколінь, збитих з пантелику як занепадом етичних вартостей, так і зовнішніми утисками, — розхрістаність, що її помилково ототожнюють із широчінню вдачі), і тому всі гроші, яких він, Прокіп, час від часу добігав, копи йому на тому з якихось причин раптом (ясна річ, не надовго) залежало (а то бували й досить значні суми) самі якось щезали, мов у тих рокованих шукачів золота й діямантів, котрі за одну ніч гульні проциндрювали до нитки тяжко загаровані скарби, — а частково й тому (і цього голосу він, Прокіп, не міг притлумити в собі, на це він надто близько споглядав життя, яке мало свої закони) – і, властиво, з цього все й починалося (бож цього не міняла й та обставина, що при Дзвениславі він ставав шістнадцятирічним) просто тому, що ніщо неунедійснювало факту: він, Прокіп, старша віком людина (нехай він цього ще не відчуває, однак так воно є, і з цієї причини він…) не сміє зав’язувати світу молодій жінці, яка за двадцять років буде ще молода, зваблива й повна сил, тоді як він, Прокіп, наближатиметься до межі, коли чоловіка долає підступна старість, руйнуючи тіло і мозок, а тоді ще й на додаток, — і це було найжахливіше, — перетворюючи доти вирозумілого, чуйного партнера на дедалі важчі, завбільшки з млинові камені, кайдани на шиї улюбленого створіння, — думка, від якої він, Прокіп, аж кидався, поклавши собі, шо цього він ніколи не заподіє Дзвениславі, знайшовши в собі досить стійкости єдино надійним способом розв’язати цей вузол, а саме відійти, заки старість почне відтинати не лише фізичну міць (перетворивши його, Прокопа, на євнуха, з чим він ніколи не примириться, воліючи сто разів смерть, ніж таке животіння), а й кусні вдачі, коли від дотику чарівної палички часу повного сил чоловіка збабчує на трухлявого дідка, який на подобу Данила Пухиря, із зловтіхою, на котру вигадючилося колишнє кохання, височуватиме першу сивину в набагато від себе молодшої дружини, ніби з помсти за те, що молодість колись вибила його з рівноваги, зв’язавши його життя з молодою привабливою істотою, яку нарешті, — і звідки таке гадюччя з’являється в людських помислах? — плямкаючи шелепами, жере мас, — зловтіха, що її він, Прокіп, сприймав, як особисту образу (чи він, Прокіп, просто не дійшов тієї межі, звідки колись і йому ще здаватиметься, що любов і зловтіха чудово співіснують, і то не в різних, а в тій самісінькій площині, торкаючися одне одного боками, і що в дійсності все значно простіше, ніж це він, Прокіп, собі уявляє тепер, от так щось на зразок того, що прочинив холодник почуттів, — а чому й ні?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Еда, е г д а — коли Е ж е — воно, котре Ез ера – озера Е л ё й — олива, олія, використовувана для церковних обрядів Е л єн ь ^ олень j Е л и ц ы — котрі, які Е — брати Емл йти — збирати Еродій — лелека Е ф й м к а — монета Жарить — приносити жертву Жестковыйный — сильний, впертий Ж И в б т — життя Животйна — тварина Жр-ати, пожрати, пожар т и — приносити жертву, принести жертву Завйдѣть — заздрити З а в ό р а — замок на воротах чи дверях Задняя — минуле; зад Закомплетный — заштатний; зайвий, інший З а к р ό в — завіса, таємниця З а н е — бо, тому що Заплети — починати плести Заушати — дати ляпаса, обмовити З д а т е л ь (создатель) — творець Зельный — прикметник від зело — трава, зілля З е м ст і й — земний Злачный — буйнотравий, родючий, поживний Злостяжный — несправедливо збагачений Знаемость — знайомство Знаменатіися— відбиватися З р^а к — вид, образ, лице З ѣ л о — дуже, вельми З ѣ л ь н ы й — сильний, дужий И д ё, идеже — де И ж е, яже, е ж е — який, яка, яке Избодённый — поколотий, подовбаний И з в й т і е — звід, купол, плетиво И з м Ѣ т и — позбутися Износйть — породжувати И — брати Имйртос — янтар, смола Империал — грошова монета И м Ѣ я ш е — мав, мала И н д Ѣ — в Іншому місці Ипостась — інобуття, інший , образ И с к о н ѣ — віддавна Йста — суть, сутність Исход — кінець I а с п и с (яспис) — яшма, коштовний камінь I м п ё т — поштовх, порив ‘ Гн в ё η ц і я — винахід, відкриття Кадь-— діжка, бочка Калуга — брудне місце, болото, калюжа Камка— тканина, мереживо на тканині Камо — куди Капищ е— місце служіння божеству, поганський храм Касі а, касі я – ароматична речовина для ритуального помазання Квал итет — властивість, якість Кваснины — кислий хліб К е н т р — центр К ё ф а, к й ф а— гора, скала, гавань К и в от (кіот) — скринька, де іудеї зберігали так звані [ божі заповіді (скрижалі завіту); поставець для ікон К и р X а (кирка) — церква К ί й ж д о — кожний Класи — колосся К л и р (клер) — служитель церкви Ключй м ы й — зручний, вигідний Книгочій — книжник, письменна людина К о в — злий задум, змова К о к о ш — півень, курка Конкор ді я — згода К о р в а н (карнавка) — церковна кварта для збирання грошей К о р и ф а — голова, вершина Коси к — чорний дрізд К о с и ѣ т и — затримуватись, коченіти Κ^ό ти — тепле взуття Кошница — корзина Крастёль — перепел Кров — скарб Кров гроздова — вино, сік Крутень — сніп, пук соломи Крын, крин — квітка, польова лілія Купно — разом, спільно Кураж — веселість, невимушеність, хороший настрій JI а й н ό — гній, нечистоти Ластовйца — ластівка Л а т в ы й — легкий Л ё к с и к — словник Лесть — обман, краса Лик — лице, образ, хор Л й с т в і е — листя Лиценціат — відпущений Л о б — череп, чоло Ловйтва — полювання, здобич Ложёсна— утроба матері Локоть — міра довжини Луза — лузга, кошик Лузан — горіх, мішок Лука — дуга Луча — промінь, спис Л Ѣ п|о — добре, гаразд Лѣствица — драбина Лѣторасль — гілка, потомство, молоде пагіння Лютѣ, люто — зло, жорстоко, важко Лядины — кущі, чагарники Маргарит — перлина, коштовний камінь Матёрый — материальний Мечётный — уявний, примарний, спокусливий Минавёт — менует (танок) М й р о — пахуча речовина, смола дерева мірри М н й т и — думати, гадати М н я щ е — вважаючи М оті л а — гній, покидьки, хвороба шлунку М р ё ж и — сіті М у с и к ί я — музика Муст — сік Мыза — хата М ы т а р — збирач мита, податей, дріб’язкова людина Навклир — керманич, хазяїн корабля Над есн о — направо Нагіёрсник — друг, товариш, близька людина Н а р д — колосиста ароматна індійська рослина Н а р ό к — рішення, клятва Начатки — початок, основа, намір Негли — нехай, може, якщо Н е ж е — ніж Неключимый — непотрібний Неплоды — бездітна заміжня жінка Нетопыр — летюча миша, кажан Н и ж е – ні Ничтоже — ніщо Н о щ ь — ніч Нудити — спонукати, примушувати Н ы — нас Н ѣ с м ь — не є Н ѣ с т ь — немає Н ѣ ч т о — трохи Н ы р и щ е — нутро Обаче — однак, проте О би новаться — сумнів, сумніватися; побоюватися-О б ό н п о л — по обидва боки Образовати — зображати, позначати Обуял ы й — зіпсований О б у я т и — позбавити розуму Объюрбдѣти — збожеволіти О в — той О г л а г ό л ь н и к — оббріху-вач, наклепник Огнѣвйца — гарячка, лихоманка Огнету ш еніе — гидота, сором Ограда — огорожа, сад, город Одесную — праворуч, з правого боку О д р — ложе, постіль О з р Ѣ т и — оглянути Окаевать — засуджувати, проклинати Он, онъма —той, який, тими, якими О н π ό л — по сю сторону Опасный — обережний, застережний Опійство — пияцтво Оплазйвый — занадто допитливий О π ό н а — покривало Оприснок, опрѣснок — прісний хліб Оселка — брусок Остуда — немилість, збайдужіння Отрйнути — відкинути Отщетиться — позбутися, потерпіти Очеса — очі О ш и б — хвіст Ошую — ліворуч, з лівого боку Пажить — пасовисько Пазнбгть — ніготь Па кетбот — човен Паки — знову Параклйт — назва святого духа, утішника П а р д — барс Паче — більше Пер с ть — плоть, глина, земля, пил Петра — скала, камінь П е щ ь — піч П і к т у р а — живопис, картина П н ы й — забур ’янений П л і ό т к а — плітка, плетінка, сітка Побдѣти — пильнувати Подвйгнутися — поворушитися Подлый — простий, низького походження Подъят и, подъях — підняти, підняв Подсада — засідка Поел й ку — оскільки Позор — видовище, вистава П о к ό л ѣ — поки Π ό л н і й — польовий Полушка — одна четверта копі йки Помавать — рухати, говорити жестами Понеже — оскільки Порты — одяг, штани П о р ф й р а — верхній урочистий одяг Послѣжди — згодом, потім, в кінці Ποτό лику — постільки Потщатися — поспішити, намагатися Пояти — взяти Предний — перший, майбутній Презорчивый — гордий Пр е лесть — обман, спокуса Пресельник — іноземець, переселенець П р е с л й ч н ы й — прекрасный Прйпутень — дурень, дикий голуб Присно — завжди, постійно Притвор — вдавання Пр иточити — навести як доказ, послатися, додати Приточник — укладач притч, оповідач притч Прободѣть — проколоти Прогностика — передбачення Прозябать — проростати, зростати Прорцыти — мовити, сказати П р у г л ό — петля, тенета П р я — суперечка, полеміка, диспут Пустйнь — монастир, скит, пустище Пщевати — думати, уявляти Р а д е н і е^— старанність Разботѣть — зробитися жирним, роздобріти Р а з в Ѣ — крім Разгласи ый — несхожий, протилежний Р а з д ό X — відпочинок Рало — плуг Рамѣно, рамѣ — плече, плечі Р а ч е н і е — старання Ревновати — змагатися, турбуватися Регул ка — правило Ректи, р ц ы, р ѣ X — сказати, і скажи, сказав Рифм — ритм Р у г а — лляна одежа Свидѣнія – одкровення, божий промисел Свищ — пустий С в о л ό ч ь — суміш, щось заплутане Свѣтлозрачный — світлоокий, осяяний С е д м ή ц а, седмиця — тиждень, сім днів, сім років Сельний — польовий, сільський, населений Сій — цей Сила — мораль Симфонія — співзвучність, гармонія, твір С и р а н і я — черево С и р й щ е (сырйще) — шлунок, чрево С и р Ѣ ч — тобто С й ц е — так С і к е р а — хмільний напій С к в а ж н и — печери С к й м е н — , левеня С к й н і я — шатро, похідний храм; священне місце ізраїльтян Скипетр — знак влади С к ό р к а — шкіра Скудельничєство — гончарство Скудельний — глиняний, неміцний, слабкий Сличенный — згорблений, скорчений Смирна — ароматна смола Смирнйнскій — прісний хліб Смоквы — фіги, винні ягоди Снабдѣвать — постачати С и Ѣ д ь — їжа Сн ѣсти, сн ѣдати —з ’їсти, з · їдати Соз иж дать — створювати Солило — блюдо С ό н і е — сон Сонм — зібрання, скупчення Сот — мед С р ѣ с т и — зустріти С р я щ — мор, зараза Стакти — смола, пахуча речовина Статочный — доступний, маєтний С т е з ь — стежка, шлях Стогны — широкі вулиці, площі Стрекало — вістря Стр ѣтать — зустрічати Стропотный — лукавий, нерівний, важкий С т у д — сором, ганьба Студенец — криниця, джерело, колодязь Стяжать — придбати Стѣнь, стень — тінь Субтильность — тонкощі, деталі Сугубый — подвійний, об-ширний Сый (сій) — сущий Сѣдалище — стілець С Ѣ м о — сюди Тажде — та ж сама Т анчить — танцювати Тать — злодій, розбійник, грабіжник Татьба — крадіжка, розбій Тварь — личина, зовнішній ^ вигляд, обличчя, істота Текти, течи — прагнути Тектонський — будівничий, теслярський Тимпан— барабан, бубон Типик — статут монастир я Т 6 к м о — тільки Толк — значення, тлумачення, сенс Торжище — ринок, зібрання Точію — тільки Точность — істина Тук — жир, родючий грунт, родючість Ту л – сагайдак Ту н е — дарма Тід ета — суєта, даремність, марність Ублажйти — поздоровити, задовольнити Убо — отже, бо Увѣдати — дізнатися У в Ѣ е ш — пізнаєш У д — член тіла У д и ц а — вудка Удовляти — задовольняти У д о л ь — долина, низовина Уж, у ж и — ланцюг, мотузка, ланцюги У к р у X и — крихти, шматки У мер ы й — померлий Умѣетность — мудрість, уміння У м Ѣ Т Ы — гній Усерязи — сережки У стн Ѣ — вхід, вуста У сиритися — прокиснути, зробитися сировидним, зіпсуватися Ф ар си с — коштовний камінь Флейтуза — флейта Ф у р і а — лють, помста Хвр істие — хворост, лоза, чагарник Хинський — китайський X л я б ь — простір, глибина, безодня х Храмина — дім ЦГркуль — коло, кїльце Цѣвнйца — сопілка Ц ѣ л ь б а — лікування Ч в й н е ц — посуд Червлений — багряний, червоний Ч е с ό — чому Чресла — стегна Шабаш — відпочинок, субота Ш е л у X а н и — ті, що бачать лише зовнішність, лузгу Шеляг — назва дрібної монети Ш й п о к — кущ троянди, гранатове дерево Шкарбутик — кривоногий Ш у і й — лівий Ш ы п — колючка Ю — її Ю ж и к — родич Юница — дівчина; телиця, ялівка Юнца — юнак Юрта — зграя, юрма Ютка ~ одяг Ю ф т ь — особливий сорт м ’я-кої шкіри Ю ф т а — кофточка Я — йому, їй Явить — видати, проказати Ядейный — їстівний Ядро, я т р о — нутро плода, печінка Я Д ы й — той, хто їсть Я Д ь — їжа, пожива Я з в е н — поранений Языки — язичники, погани Я скин а, яскйня — печера Я с т и, ямы — їсти, їмо Я т и — взяти, захопити в полон ЗМІСТ Est quaedam maerenti flere voluptas .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
(“Немає гірше, як в неволі…”) “Якби зустрілися ми знову…” Марина (“Неначе цвяшок, в серце вбитий…”) Пророк Сичі (“На ниву в жито уночі…”) “Меж скалами, неначе злодій…” “І небо невмите, і заспані хвилі…” “І виріс я на чужині…” “Не для людей, тієї слави…” “Коло гаю в чистім полі…” “Якби мені черевики…” “І багата я…” “Полюбилася я…” “Породила мене …” “Ой, я свого чоловіка…” “Ой, виострю товариша…” “По улиці вітер віє…” “Ой, сяду я під хатою…” “Закувала зозуленька…” Швачка “Ой, не п’ються пива-меди…” “На улиці невесело…” “У тієї Катерини…” “Із-за гаю сонце сходить…” “Ой, пішла я у яр за водою…” “Не так тії вороги…” “Ой, люлі, люлі, моя дитино…” “Ой, чого ти почорніло…” “Туман, туман долиною…” “У неділеньку у святую…” “У перетику ходила…” “У неділеньку та ранесенько…” “Не тополю високую…” “Утоптала стежечку…” “І широкую долину…” “На вгороді коло броду…” “Якби мені, мамо, намисто…” “Не хочу я женитися…” Чума “І знов мені не привезла…” “В неволі, в самоті немає…” “Ой, умер старий батько…” “Не вернувся із походу…” “У Вільні, городі преславнім…” “Заступила чорна хмара…” “Не додому вночі йдучи…” “Неначе степом чумаки…” Сотник (“У Оглаві…Чи по знаку…”) “За сонцем хмаронька пливе…” “Як маю я журитися…” “Нащо мені женитися?..” “Ой, крикнули сірії гуси…” “Якби тобі довелося…” “Заросли шляхи тернами…” “Зацвіла в долині…” “У нашім раї на землі…” “На Великдень, на соломі…” “Було, роблю що, чи гуляю…” “Буває, іноді старий…” “Хіба самому написать…” “Дурні та гордії ми люди…” “І золотої й дорогої…” “Ми вкупочці колись росли…” “Готово! Парус розпустили…” “Ми восени таки похожі…” “Лічу в неволі дні і ночі…” (1850) “Лічу в неволі дні і ночі…” (1850-1858) “Ми заспівали, розійшлись…” “Не молилася за мене…” Петрусь (Поема) “Мені здається, я не знаю…” “Якби ви знали, паничі…” “Буває, в неволі іноді згадаю…” “I станом гнучим, і красою…” “Огні горять, музика грає…” “Чи то недоля та неволя…” “На батька бісового я трачу…” “І досі сниться: під горою…” “Мій боже милий, знову лихо!..” Неофіти (Поема) Юродивий Муза Слава Сон (“На панщині пшеницю жала…”) “Я не нездужаю нівроку…” Подражаніє 11 псалму Марку Вовчку Ісаія.
— Семенко Михайль, “Кобзар”