Словник Української Мови
Буква
1. Позбутися чогось, втратити, залишити десь або не знайти, де поділося.
2. Позбавити когось життя, завдати смерті, убити (зазвичай у поетичній, високій чи застарілій лексиці).
3. Витратити, марно використати (час, можливості тощо).
4. Позбавити чогось, спричинити втрату (наприклад, згубити надію, згубити мир).
Приклад 1:
Перший прагне до того, щоб по-жебрацькому випросити їжі і наситити черево чужими обідами, другий, подібно до змії, вкрадаючись у довір’я, вивідуючи таємниці, прагне до того, щоб заподіяти шкоду простій і необачній людині і навіть зовсім згубити її. О, справді пекельна змія!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Віра бачить бога і сама божественна; щоб її досягти, додержуй міри в пильнуваннях ‘i трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не згубити плотське, коли це плотське може тебе привести до кращого. Хіба розумно робить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не додержує міри?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Роман увесь час слухав, втупивши в нього свої палкi очi, боячися словечко згубити. I як ударив по столу здоровенний Патроклiв кулак, парубок ураз так i кинувся й скрикнув: — А що ж, справдi?
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”