Словник Української Мови
Буква
1. (як загальний термін) Руйнування, нищення, повне знищення чогось; загибель, крах.
2. (як власна назва, часто з великої літери) У міфології, фольклорі та художній літературі — персоніфікація, уособлення загибелі, лиха, знищення; часто виступає як зла потустороння сила або істота.
3. (переносно, розм.) Про людину або явище, які приносять нещастя, руйнують щось; погибель.
Приклад 1:
І ще — ці лампи, червоні й зелені, щось середнє між дискотекою та візантійським храмом, а також пахощі, повсюдні пахощі — від свічок і кадильниць, що з ними в руках час до часу протанцьовували повз мене перуанки, кореянки, малагасійки, марокканки та філіппінки; десь і моя згуба губата вишивала поміж них, але я вже її й не впізнав би в цьому квітнику зарошеному; згодом мені прийшло до голови, що це не одне помешкання, а відразу декілька колишніх помешкань, між 25 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ якими повалено стіни, увесь поверх, сьоме небо химерного передсецесійного будинку на Леопольдштрассе, чи, може, в одному з бічних провулків — не зауважив… Овва, тепер увага!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”