зайчик

1. Зменшувально-пестлива форма від слова “заєць” — молода або маленька тварина родини зайцевих, що характеризується довгими вухами, сильними задніми лапами та м’яким хутром.

2. Розмовна назва сонячного зайчика — яскравого відблиску сонячного світла, що відбивається від дзеркальної або блискучої поверхні й рухається по іншій поверхні.

3. Переносно — про рухливу, жваву, грайливу дитину або дорослу людину.

Приклади вживання

Приклад 1:
Пробіг зайчик» та «Коливалося флейтами» з «Пастелей» і, звичайно, «На майдані». Особливо подобалися мені, малій, слова: На майдані пил спадає.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— засiкши й виловивши iз збитого в купу розбутi‑лого стада, волiкли попiд пахи двоє гевалiв в унiформi, i вiн не дiставав до асфальту ногами, рештки товариства розгублено посунули слiдом, не знаючи, що почати, а вiн уже лебедiв до тамтих жалiбно: “Рєбята, ну бросьтє, ну отпустiтє, рєбята”, ноги пручалися, смикаючись у повiтрi окремо вiд тулуба, твiй зайчик, шафа двометрова, плiвсь як сомнамбула й знай мимрив — та нi, та де, та нiчо’ вони йому не зроблять, — а воронок уже стояв напоготовi, з роззяпленим заднiм отвором, i ти знову — вiдважна жiнка! — плигонула пiд колеса, пантерячим ривком на цей раз уже красивого й сильного тiла, довгонога блискавка в короткому кожушку, аж тамтих на два боки розкидало — а вже впихали чувака в машину: “Мальчiкi, — кресонула навiдлi голосом, аж забринiло, — да што ж ви ето, в самом дєлє, а?!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— i вирвала хлопця: “мальчiкi”, бугаяки, розiм‑кнули лаву, якось обм’якли, вiдступилися, забубонiли щось виправдальне на кшталт “а чєво он”, — ага, опирався, ще й, либонь, щось глузливе бовкнув, — пiдо‑спiв зайчик, згребли потерпiлого на оберемок, давай, Боже, ноги! (i першої вашої ночi з тим чоловiком, коли вiн хвацько вженеться пiд “цеглину” i його перепинять менти — маленький i зiгнутий, у враз звислiй зужитим презервативом розхристанiй шкiрянцi, щось пояснюватиме їм надворi, розводячи руками, та хлопцi, та я ж що, я ж нiчого, — ти, посидiвши трошки в автi, рiшуче вiдчиниш дверцята, виступиш, зацокаєш пiд‑борами по бруку, трусонеш куделею, перебравши на себе жадiбно засвiченi погляди вперезаних портупеями самцiв, засмiєшся, хоч прикурюй од такого висмiху: “Що сталося, хлопцi?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |