Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова «завірити»; офіційне підтвердження відповідності копії документа оригіналу або підпису певної особи, що здійснюється нотаріусом, уповноваженою посадовою особою чи установою шляхом накладення завірювального напису та печатки.
2. Офіційний напис (резолюція) на документі, що підтверджує його вірність або справжність підпису, засвідчений печаткою.
Приклад 1:
І справді, коли хто приходив їх будити, вони, прокинувшись, починали його спросоння серйозно впевнювати, що вони буцімто прохали його розбудити їх не сьогодні, але взавтра і що він помилився; на довід, що їхні завірення щира правда, вони навіть давали йому слово честі та знов засинали. Хоч досі Володимир ні разу ще не шпурнув у професора ані чоботом, ані ліхтарем, той будь-що-будь мав завсіди з ним чималеньку мороку, доки вспівав збудити його.
— Тютюнник Григорій, “Вир”