завчено

Приклад 1:
— “I know”, вiдказала, завчено черкнувши усмiхом, як пiдмоклим сiрником, i, в цьому пiдiгрiвi звiриною, чисто тiлесною снагою, якою од них вiйнуло, вперше на вiку вловила в собi цiлком невичитаний, безконтрольний порив ламати руки: не народнопiсенний зворот, нi! — ой ломи, ломи бiлi рученьки до єдиного пальця, та не знайдеш ти, ой дiвчинонько, над козака коханця, — а щонай‑безпосереднiша, нездоланна фiзична хiть випручати цим надсадним жестом ще живе тiло iз тiсного панциря муки, що обложив звiдусюди давучим тягарем: Миколо, Миколо, писала йому перегодом iз Кембрiд‑жа на безвiсть, на “до запитання”, бо бiльше не було куди, — що ж ти чиниш, любов моя?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 2:
— дзявонiла, завчено‑мокро сковзаючись на ши‑плячих, проте все ж таки, “из уважения к объекту”, з укра‑їнської не злазячи, заїжджа, як i ти, київська iскуствоєдка з натренованою манерою раз у раз закладати пальчиками, дiйсно гарними, космики за вушко — жодна мистецька збiганка без них, рибок, не обходиться, надто там, де пахне артистично блядськими мужиками, роздратовано думала ти, бо тебе вже зачепило, тобi вже праглось його неподiльної уваги, тiльки ж не цвiкати йому в очi з цею дурочкою навзаводи: — Якийсь народний, е‑е, обряд?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Вислухавши мене, той завчено розлютився, сказав, що я, замість того, аби хоч раз йому допомогти, займаюся незрозуміло чим і тягаюся з різними хуями, що він мене нікуди не повезе, і щоби я взявся, зрештою, за розум. — Германе, — кричав він, — навіщо тобі танк, сам подумай?!
— Тютюнник Григорій, “Вир”