засік

Приклад 1:
— натомість, мовляв, у Ковжунові, завдяки надмірній схвильованості, відпали ці захисні перегородки часу й простору і тому він і засік його, Дзиндру, в сімнадцятому столітті, яке міститься так само в двадцятому, тридцятому чи в будь-якому з майбутніх чи минулих віків, як шабатурка в шабатурці, — пояснення, яке остаточно дійшло до Ковжуна не в Хусті на угорському кладовищі, хоча йому тоді багато чого прояснилося, допомігши в найтяжчі хвилини втриматися при житті, бо те, що тоді казав Дзиндра, у подальшому Ковжуновому існуванні набирало відповідно до обставин щораз іншого, подекуди навіть протилежного сенсу, нарощуючи при тому в Ковжуновій свідомості ніби додаткові клітини буття на подобу рибних плавальних міхурів, лише ці міхурі відповідно до душевних коливань то розширювалися до розмірів кімнати, то зморщувалися до гірчичного зерняти, — а майже півстоліття пізніше в центрі Мюнхену, коли Мстислав Гром’як невдовзі перед тим, як прогоріти з таксі, власником якого він тоді Ще називався, порахувавши в хвилину затьмарення, що він, Гром’як, так само, як й інші, зіб’є собі (властиво, не так собі, пощо йому маєтки? адже діти вже, дякувати Богові, повиростали й поодружувалися, а онукам) статки на приватному транспорті, він, якому сумління не дозволяло брати за проїзд грошову винагороду зі знайомих, — а їх Гром’як подибував на кожному перехресті, та й потім, як же було нормальній, нез’їдженій демоном наживи людині втриматися, аби не підвезти якогось зачучвіреного небораку, та ще й земляка, без копійки в кишені?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”