засідок

Приклад 1:
і його ріг тонкий у вершині шириться швидко до низу і чутно як звір реве… 172 ГЛИБОКА ВОДА час від часу в кошелі билась рибина записнички і причандалля — все там вона змішала і цівка крові.. на останньому записі… велика рибина не чула як гули бджоли і в лісовім прохолоднім безвітрі легко дихалось квітам і мені… вже засинала глибока вода не давшись мені і нікому… глибока дорога з холодним гіллям якщо вдивлятися довго — то зморшки чола то і є найдрібніші гілки над дорогою… сама нічна варта не знає проходів крізь табір… не відома їй історія нападів та засідок варта нічна поснула як під місячним холодом поле міцно очі склепила і очі росини кожної порозлягалась блаженно на райських грядках поміж ягід червоних… в темній воронці куди ніч збігає кружеля і нуртує сліпо без берега виплітається сон із глибоких тіней і безпечно у ньому ідуть ординці… солома темно-золотим валом насунулась звідусіль брат у подранім піджаці… він не схлипує але плач із синьою лопатою під вікном стоїть… і завше постіль його холодна рано ж він устає що ніколи вже не застану його… 174 стаю все меншим і дрібнішим колись я заповнював поле і річку і ліс а нині вміщаюсь в машину… куди ж я іду намагаючись повернутись?.. серед речей вештаються слуги речей і слуги слуг з виряченими очима на піраміду сонця що підтримує вічну ілюзію сходу і заходу… але Господь милостивий… сон глини вже осипається… зелений контур вогнища влягається… присипаний годинник холоду злипається, блакитний птах у жовтий лист взувається… ТАЄМНИЦЯ нетерпіння тривога женуть уперед… але тільки наприкінці дня попереду зблисне як завше вода (чому так швидко спадає день…) утомлені лежимо понад схилом близькі до таємниці (щодня те саме…) а таємниця — далека десь попереду вода… сховище музики замасковане під стародавню могилу з мохом такої зеленої ніжності як ото на трясинах серед боліт… я теж переховуюсь і маскуюсь — не дочекатися мені струмка що ним витікає музика… зміст перемін за печеру темніший де ночує вогонь… вибух яскріє і світиться ще й тоді як усе вже в замиренні… 176 синьо аж гірчить… чути сріблясте форкання — осяйне і вологе у затінку алеї а біля містка вже виграє рожевий плюскіт — то гасне то здіймається виром… і метелик над ним миготливу насіває гриву… і все це схоже на шепіт про що ти шепочеш мені?..
— Тютюнник Григорій, “Вир”